XIII. УПРАВЛІННЯ АРМА КОНФІСКОВАНИМ МАЙНОМ

13.1 Ключові положення нормативних актів

Відповідно до частини 2 статті 23 Спеціального закону, за погодженням з Міжвідомчою комісією з питань реалізації активів АРМА самостійно забезпечує виконання судового рішення про конфіскацію, спеціальну конфіскацію активів, стягнення в дохід держави активів, що перебувають у його управлінні або перебували, але були реалізовані, вартістю понад 10 тис. розмірів мінімальних заробітних плат. У разі прийняття рішення про реалізацію активи передаються АРМА визначеній на конкурсних засадах юридичній особі для реалізації. Реалізація зазначених активів здійснюється на прилюдних торгах (аукціонах) та/або електронних торгах у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 3 статті 23 Спеціального закону, АРМА після набрання законної сили судовими рішеннями про конфіскацію, спеціальну конфіскацію, стягнення активів, які перебувають у його управлінні, у дохід держави в кримінальному провадженні, крім випадків, передбачених частиною 2 цієї статті, направляє їх для примусового виконання до органів державної виконавчої служби.

Серед підзаконних актів, які регулюють відносини управління АРМА конфіскованим майном, слід виокремити Положення про Міжвідомчу комісію з питань реалізації активів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2017 No 768, та Порядок реалізації на електронних торгах арештованих активів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2017 No 719.

13.2 Модель управління АРМА конфіскованим майном

За Спеціальним законом АРМА уповноважене управляти як арештованим, так і конфіскованим майном, або майном, до якого застосовано спеціальну конфіскацію (далі – конфісковане майно). Натомість, компетенція АРМА з управління конфіскованим майном набагато вужча порівняно з його повноваженнями на управління арештованим у кримінальних провадженнях майном.

За приписами частин 1–3 статті 23 Спеціального закону, АРМА уповноважене управляти конфіскованим майном лише в одному випадку, а саме якщо АРМА здійснювало управління ним як арештованим майном

до конфіскації чи спеціальної конфіскації. По суті йдеться про випадок, коли під час управління АРМА арештованим майном кримінальне провадження завершується застосуванням конфіскації чи спеціальної конфіскації.

Згідно з положенням частини 4 статті 23 Спеціального закону це правило за аналогією може поширюватися на активи, на які накладено арешт або які підлягають стягненню в дохід держави у позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх витребування, особливості якого визначені главою 9 розділу III ЦПК України. Проте застосування положення частини 4 статті 23 Спеціального закону на практиці видається сумнівним з огляду на те, що з часу прийняття Спеціального закону було внесено зміни до ЦПК України, які торкнулись як змісту інституту визнання необґрунтованими активів та їх витребування, так і номеру глави ЦПК України, в якій розміщено відповідні статті.

Системне тлумачення частин 1–3 статті 23 Спеціального закону свідчить, що управління АРМА конфіскованими активами, якими АРМА управляло як арештованими до їх конфіскації, спеціальної конфіскації, може відбуватися лише у такий спосіб:

а) шляхом їх передачі для примусового виконання до органів державної виконавчої служби у порядку, встановленому спільним наказом АРМА та Мін’юсту, якщо такі активи коштують 10 тис. розмірів мінімальних заробітних плат або менше;

б) шляхом самостійної передачі для реалізації активів, що коштують понад 10 тис. розмірів мінімальних заробітних плат, за погодженням з Міжвідомчою комісією з питань реалізації активів;

в) шляхом перерахування до Державного бюджету України коштів, одержаних унаслідок реалізації арештованих активів та розміщених на депозитному рахунку АРМА, якщо сума таких коштів перевищує 10 тис. розмірів мінімальних заробітних плат.

У разі самостійного забезпечення виконання судового рішення про конфіскацію та спеціальну конфіскацію активів, АРМА передає такі активи визначеній на конкурсних засадах юридичній особі для реалізації. Реалізація зазначених активів здійснюється на прилюдних торгах (аукціонах) та/або електронних торгах у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частина 2 статі 23 Спеціального закону).

Наразі реалізація конфіскованих активів у порядку самостійного забезпечення АРМА виконання судового рішення про конфіскацію та спеціальну конфіскацію активів може відбуватися лише відповідно до Порядку реалізації арештованих активів. Варто зазначити, що цим порядком передбачено однакові правила для реалізації арештованих і конфіскованих активів.

13.3 Іноземний досвід управління конфіскованим майном

13.3.1 Механізми конфіскації доходів,отриманих злочинним шляхом, в іноземних юрисдикціях

Сучасні теорія і практика свідчать, що конфіскація доходів, здобутих злочинним шляхом, є необхідним засобом забезпечення ефективної боротьби зі злочинністю. Конфіскація доходів, отриманих в результаті незаконної діяльності, – широко застосовний механізм у рамках боротьби з організованою злочинністю та корупцією. Введення та застосування цього механізму передбачено низкою міжнародних актів та актів права ЄС, про які вже неодноразово згадувалося у цих Настановах.

На законодавчому рівні розпорядження конфіскованими активами, серед іншого, регулюється Конвенцією Ради Європи про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом 1990 р., Конвенцією Ради Європи про відмивання, виявлення, вилучення та конфіскацію доходів від злочинної діяльності та фінансування тероризму 2005 р. Варто зазначити, що 2006 р. було прийнято перший акт «вторинного права» ЄС, який стосувався питання розпорядження конфіскованим майном, а саме – Рамкове рішення Ради ЄС 2006/783/ JHA від 06.10.2006 щодо застосування принципу взаємного визнання рішень про конфіскацію1.

Незважаючи на прийняті міжнародні універсальні та регіональні акти права, можна прослідкувати помітні розбіжності між підходами до конфіскації та управління конфіскованим майном.

Законодавство держав-членів ЄС передбачає кримінальну конфіскацію, але в деяких державах-членах ЄС засудження не являється необхідною попередньою умовою конфіскації активів у рамках кримінального судочинства. Більшість держав-членів ЄС передбачають розширену конфіскацію. Низка держав-членів ЄС також передбачає конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, за межами кри- мінального судочинства (тобто, у цивільному процесі). Слід зазначити, що правові режими так званої «цивільної конфіскації» значною мірою відрізняються за своїм змістом та обсягом.

У більшості країн світу бенефіціаром рішень про конфіскацію за замовчуванням є держава. Дохід, отриманий від рішень про конфіскацію, розглядається як державний дохід для використання у державних програмах. Так, на законодавчому рівні в іноземних юрисдикціях закріплено, що доходи, отримані від конфіскації незаконних активів, перераховуються до спеціального фонду державних надходжень. Водночас, розповсюджена й практика встановлення вичерпного кола напрямів, на які можуть витрачатися такі кошти2.

13.3.2 Адміністрування процедур конфіскації доходів, отриманих злочинним шляхом, в іноземних юрисдикціях

Незважаючи на те, що в більшості держав-членів ЄС розпорядження конфіскованими активами нині здійснюється органами, відповідальними за розпорядження державними активами, є тенденція до спеціалізації у розпорядженні активами3. Ступінь спеціалізації змінюється. Відповідно до підходів, прийнятих державами-членами ЄС, інституційні аспекти розпорядження класифікуються як:

• централізований підхід зі спеціалізованими установами;
• централізований підхід з неспеціалізованими установами; • децентралізований підхід.

13.3.3 Способи і мета розпорядження конфіскованими активами в іноземних юрисдикціях

Нормативно-правова база ЄС не встановлює обов’язкових мінімальних стандартів щодо розпорядження конфіскованими активами у державах-членах, зокрема способів розпорядження ними. Водночас, практика свідчить про наявність двох основних способів розпорядження конфіскованими активами в іноземних країнах, а саме:

  • продаж конфіскованого майна;
  • передача конфіскованого майна у користування визначеному одержувачу.

Огляд національного законодавства іноземних країн і практики свідчить про те, що у самих державах та у разі міжнародного співробітництва найчастіше застосовують такий спосіб розпорядження конфіскованим майном, як його продаж.

Повторне використання конфіскованого майна є другим найбільш поширеним способом розпорядження. Проте цей спосіб частіше використовують у формі повторного використання державними органами, муніципальними органами чи державою. В ЄС є такі моделі соціального повторного використання конфіскованих активів, як пряме повторне використання конфіскованих активів у соціальних цілях і повторне використання надходжень від конфіскованих активів через спеціальні програми. Також розрізняються моделі соціального повторного використання між «м’якими» і «жорсткими» формами соціального повторного використання конфіскованих активів залежно від їх використання як рухомого або нерухомого майна. Також їх розрізняють за сферами використання, застосовуючи джерело конфіскованих активів як маркер розрізнення злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків та всіх (тяжких) злочинів.

Зазвичай у контексті питання напрямів використання конфіскованого майна держави-члени ЄС звертають увагу на компенсацію жертвам, постраждалим унаслідок злочинних дій, і на підтримку довіри громадськості до системи правосуддя або для соціальних програм.

У деяких країнах світу Концепція повторного суспільного використання передбачає передачу конфіскованого майна постраждалим громадам з метою відновлення дотримання закону та віри у верховенство права.

Італія має надзвичайно великий досвід реалізації ініціативи повторного суспільного використання майна, отриманого злочинним шляхом, зокрема майна, вилученого в мафії.

Останніми роками набула поширення процедура конфіскації майна без рішення суду, пов’язана з запобіжними заходами проти мафії. У 2014 р. чистий прибуток італійської програми склав близько 1 млрд євро. Так, наприклад, відчуження майна тільки в одному з випадків, пов’язаних з діяльністю мафії, охоплювало 102 компанії та 239 об’єктів нерухомості та численні рухомі об’єкти.

Деякі приклади ініціатив повторного суспільного використання в Італії, які демонструють їх користь:

• будинки,виділені для використання сім’ям, які втратили житло у наслідок повені;

• будинки для розміщення біженців та безпритульних.

Ініціатива суспільного використання коштів, отриманих від продажу конфіскованих злочинних ресурсів, діє і в Шотландії. Вилучені злочинні активи інвестують в інфраструктуру та заходи для молодих людей, які перебувають на межі злочинної або антисоціальної поведінки, в рамках програми «Cashback for Communities» («Повернення грошей громадам»).

Сполучені Штати Америки управляють одним з найбільших спеціальних фондів конфіскованого майна у світі. Закон «Про Всеохопний контроль по боротьбі зі злочинністю» 1984р.4 створив Фонд конфіскованих активів, що адмініструється Міністерством юстиції та Міністерством фінансів. Усі кошти, депоновані у Фонді конфіскації майна Міністерства юстиції, вважаються такими, що належать федеральному уряду. Конфісковані кошти можуть бути, серед іншого, спрямовані на боротьбу з організованою злочинністю та корупцією, посилення та розвиток правоохоронної системи, компенсацію потерпілим особам та інше. Водночас, саме після компенсації законним власникам, заставодержателям, федеральним фінансовим регулятивним агентствам та жертвам, решта активів може бути розподілена між державними та місцевими правоохоронними органами. Ці питання в США врегульовані так званою «програмою рівного розподілу», норми якої визначають, як розподілятимуться кошти, і дозволяють їх використання лише для обмежених цілей правоохоронної діяльності та лише у випадках, коли немає жодних відомих жертв злочину.

У Франції конфісковане рухоме та нерухоме майно передається державі. Перед тим як продати конфісковану нерухомість, AGRASC консультує Адміністрацію державного майна, щоб встановити, чи зацікавлена держава в отриманні майна безоплатно. Рухомі активи зазвичай передають до правоохоронних органів, таких як поліція, жандармерія чи митні органи, що провадять діяльність у судовому порядку. Якщо жоден з державних суб’єктів господарювання не надсилає запиту на передачу вилученого майна, воно передається на користь недержавних організацій шляхом продажу через відкритий тендер або передачу обраному бенефіціару безкоштовно. Якщо активи не продаються або не передаються безоплатно, застосовуються інші варіанти розпорядження ними — договори оренди чи безоплатне користування. Контракти на оренду чи безоплатне користування завжди встановлюються строком до восьми років.

У Мексиці створено Службу з управління та розпорядження активами (SAE), яка несе відповідальність за управління та розпорядження арештованими та конфіскованими активами. Надходження від конфіскованих активів використовують для посилення верховенства права та федеральної стратегії боротьби зі злочинністю. Нещодавно Мексика запровадила систему, яка дозволяє ранню монетизацію арештованих активів. Водночас, SAE має право продавати їх через аукціони після конфіскації. Законодавство Мексики передбачає, що надходження від активів використовують переважно для компенсації жертвам викрадення. Решта розподіляється на рівні частки: (i) на заходи з попередження злочинності, (ii) на судову систему та (iii) подолання проблем охорони здоров’я, пов’язаних з наркозалежністю.

У Канаді є Положення про розподіл конфіскованого майна. У Положенні є формула, яка визначає частку чистих доходів Провінцій та іноземного уряду, що беруть участь у розслідуванні щодо повернення активів. Залежно від участі агентства у розслідуванні та судовому розгляді, одержувачі можуть отримувати 10, 50, 90% чистого доходу. Уряд завжди отримує мінімум 10%.

У Нідерландах в рамках Національної програми з ланцюжкового повернення активів поліція, спеціальні служби з розслідування, Агентство з рухомого майна, прокуратура та Центральне агентство зі збору штрафів співпрацюють для повернення активів, отриманих від кримінальної діяльності. У разі успіху операції повернення активів здійснюється, насамперед, в інтересах жертв злочину. Якщо жертв немає, активи потрапляють у державну скарбницю.

У Сполученому Королівстві Схема стимулювання повернення активів визначає, що відсоток повернених активів залишається агентствам, що діють відповідно до Закону про доходи від злочинності5 (POCA). Ці гроші можуть бути використані як для реінвестування в проекти з повернення активів, так і для суспільних проектів.

Низка юрисдикцій дозволяє спрямовувати відшкодовані кошти на прокурорсько-слідчу діяльність за межами звичайного бюджетного процесу, наприклад, для придбання спеціального обладнання, оплати навчання або фінансування спільних правоохоронних проектів.

  1. Council Framework Decision 2006/783/JHA of 6 October 2006 on the application of the principle of mutual recognition to confiscation orders. URL: https://eur-lex.europa. eu/legal-content/EN/ALL/?uri=CELEX%3A32006F0783 (last accessed 06.09.2018)
  2. Effective management and disposal of seized and confiscated assets.
    URL: http://www.portalbcft.pt/sites/default/files/anexos/unocd_administracao_e_ disponibilizacao_bens_apreendidos_e_declarados_perdidos.pdf (last accessed 06.09.2018)
  3. Disposal of confiscated assets in the EU Member States. Law and practices.
    URL: https://www.files.ethz.ch/isn/185046/Disposal-of-confiscated-assets-report.pdf (last accessed 06.09.2018)
  4. S.1762 — Comprehensive Crime Control Act of 1984. URL: https://www.congress.gov/ bill/98th-congress/senate-bill/1762 (last accessed 06.09.2018)
  5. Proceeds of Crime Act 2002. URL: https://www.legislation.gov.uk/ukpga/2002/29/ contents (last accessed 06.09.2018
Інші теми
I
ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ІНСТИТУТУ УПРАВЛІННЯ АРЕШТОВАНИМ МАЙНОМ В УКРАЇНІ ТА У СВІТІ
VI
ПІДСТАВИ ДЛЯ ПЕРЕДАЧІ АКТИВІВ В УПРАВЛІННЯ АРМА
IX
РЕАЛІЗАЦІЯ ЯК СПОСІБ УПРАВЛІННЯ АРЕШТОВАНИМИ АКТИВАМИ