X. УПРАВЛІННЯ ЗА ДОГОВОРОМ ЯК СПОСІБ УПРАВЛІННЯ АРЕШТОВАНИМИ АКТИВАМИ

10.1 Ключові положення нормативних актів

Відповідно до частини 1 статті 21 Спеціального закону, управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється АРМА шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління.

Відповідно до частини 2 статті 21 Спеціального закону, активи, зазначені у частині 1 цієї статті, прийняті АРМА в управління, підлягають оцінюванню, яке здійснюється визначеними за результатами конкурсу суб’єктами оцінної діяльності, та передачі в управління визначеним за результатами конкурсу юридичним особам або фізичним особам-підприємцям у порядку, встановленому законодавством про державні (публічні) закупівлі. Управління активами здійснюється на підставі договору, укладеного відповідно до глави 70 ЦК України з урахуванням особливостей, визначених цим законом.

Відповідно до частини 3 статті 21 Спеціального закону, управління активами, зазначеними у частині 1 цієї статті, здійснюється на умовах ефективності, а також збереження та збільшення їх вартості. Управитель має право на плату (винагороду), а також на відшкодування необхідних витрат, понесених ним у зв’язку з управлінням активами, що відраховуються безпосередньо з доходів від використання прийнятих в управління активів. Управитель не має права відчужувати активи, прийняті ним в управління.

До ключових положень нормативних актів у цьому питанні належать також усі положення статей Глави 70 ЦК України.

10.2 Характеристика управління за договором у системі шляхів (способів) управління арештованими активами

Управління за договором як шлях (спосіб) управління арештованими активами (далі — Управління за договором) відповідно до статті 21 Спеціального закону є одним з двох способів управління такими активами як рухоме і нерухоме майно, цінні папери, майнові та інші права. Другим з таких способів управління є реалізація1.

Об’єктом управління за договором можуть бути активи у формі рухомого та нерухомого майна, цінних паперів, майнових та інших прав, зокрема часток у статутному (складеному) капіталі юридичних осіб.

Об’єктом цього шляху (способу) управління не можуть бути грошові кошти і банківські метали, оскільки статтею 20 Спеціального закону для таких активів визначено окремий спосіб управління – розміщення на депозитному рахунку АРМА в банку.

Суб’єктом управління за договором (управителем) може бути лише юридична особа, котра є суб’єктом підприємницької діяльності, або фізична особа-підприємець; управителем не може бути орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування (частина 2 статті 21 Спеціального закону, частини 1 та 2 статті 1033 ЦК України).

Змістом управління за договором є безпосередні заходи з управління активами, які передбачено в договорі управління, укладеному управителем з АРМА, та які мають відповідати вимогам Спеціального закону, інших актів законодавства, а також загальним засадам управління арештованими активами та іншим умовам договору управління.

Оскільки АРМА не уповноважене управляти арештованим майном самостійно, то апріорі зацікавлене у залученні якомога більшої кількості професійних управителів до управління арештованим майном.

Спеціальний закон передбачає, що з усіх доходів від управління май- ном частина спрямовується на покриття витрат на управління, утримання майна у належному ринковому стані, інша частина – на виплату винагороди управителеві, а решта – до державного бюджету.

У цьому сенсі Управління за договором є унікальним прикладом залежності публічної функції держави від волі, бажання та готовності бізнесу до співпраці з державою.

Відповідну залежність можна довести простим прикладом: що вищий інтерес бізнесу до співпраці з АРМА, то більша конкуренція потенційних управителів, то кращі умови управління, вища доходність управління, менші витрати на управління і як результат – більші надходження до бюджету від управління арештованим майном і краще зберігається та примножується вартість об’єктів управління.

І навпаки, за відсутності інтересу бізнесу до співпраці АРМА вимушене докладати значних зусиль до пошуку управителів, які в умовах низької конкуренції закономірно пропонують менш вигідні для держави умови управління за ті, що могли бути запропоновані у разі високого інтересу

бізнесу до управління конкретним активом.

Отже, Управління за договором як різновид функції управління за Спеціальним законом є не просто черговою регуляторною діяльністю держави, а створює принципово новий механізм державно-приватного партнерства, аналогів якому в Україні не існувало.

10.3 Управителі арештованим майном

Потенційний управитель — це суб’єкт господарювання, компанія, яка має успішний досвід комерційної діяльності на конкретному ринку товарів, робіт і послуг, належну репутацію, функціонує законно та здатна запропонувати таку модель управління арештованим майном, яка дасть змогу одержати розумний рівень доходів.

Відтак це може бути як власник певного типу активу, який управляє ним сам, так і провайдер послуг комерційного управління, незалежно від юридичного оформлення такої діяльності (суборенда, управління майном, комісія, комерційна концесія, спільна діяльність тощо). Водночас, Спеціальний закон не містить обов’язкової вимоги до управителя мати статус компанії з управління активами. Навпаки, дозвільний характер діяльності таких компаній обумовлює певні межі їх мандату, натомість потенційно АРМА може передавати в управління будь-яке майно, а не лише інструменти фондового ринку.

У разі, якщо в управління передається комплекс різнорідних активів, АРМА визначає, управління яким саме типом, видом активу серед комплексу активів має вирішальне значення для досягнення мети управління. Визначивши такий актив, визначається і фах потрібного управителя. Щодо інших активів у вказаному комплексі активів, то АРМА висуває вимоги до управителя забезпечити в майбутньому залучення на договірних засадах фахівців у тих ринках товарів, до яких належать інші активи у відповідному комплексі активів.

До прикладу, у разі передачі в управління об’єкта складської нерухомості і корпоративних прав у статутному капіталі юридичної особи, котра є власником такого об’єкта нерухомості, АРМА визначає, що має відібрати управителя з фахом та досвідом роботи на ринку управління саме складською нерухомістю. Водночас, у такому разі управитель має залучити, зокрема, фахівців у галузі управління корпоративними правами на договірних засадах.

10.4 Відбір управителя

Спеціальний закон визначає, що всі управителі мають обиратися за результатами конкурсу у порядку, встановленому законодавством про державні (публічні) закупівлі (частина 2 статті 21).

АРМА послідовно займає позицію, що управителем конкретного активу може бути суб’єкт господарювання, який має успішний досвід комерційної діяльності на ринку товарів, робіт і послуг, до якого належить конкретний актив. До прикладу, якщо в управління передається об’єкт офісної нерухомості, то управитель повинен мати досвід управління об’єктами саме офісної нерухомості (а не житлової, торговельної, складської чи іншої нерухомості).

Відповідно, ключовим у відборі управителя активу є ґрунтовний аналіз активу, визначення його властивостей та характеристик, які мають істотне значення для цілей ефективного управління ним і для відбору фахового управителя. Відповідний аналіз здійснює АРМА самостійно із залученням інших органів державної влади, експертів відповідних ринків товарів. Результат такого аналізу дає змогу сформувати критерії, вимоги до управителя конкретних активів і в подальшому оцінити запропоновані учасниками конкурсу програми управління активом.

На практиці АРМА використовує дві процедури конкурсного відбору управителів:
• adhoc процедуру;
• двоетапну процедуру.

Обидві процедури мають спільну ознаку. Відповідно до статті 21 Спеціального закону, єдиним дозволеним джерелом оплати послуг управителя є дохід від здійснюваного ним управління активами. Відтак, оскільки винагорода управителю сплачується не за рахунок державних коштів і АРМА не є платником такої винагороди, то конкурс на обрання управителів менш обтяжливий для бізнесу порівняно з класичною процедурою відкритих торгів. По суті обидві процедури проводяться за аналогією переговорної процедури публічних закупівель.

Ad hoc процедура конкурсного відбору управителів передбачає адресування АРМА запрошення до співпраці всьому ринку щодо управління одним конкретним активом (групою конкретних активів). Така процедура максимально близька до класичної переговорної процедури в публічних закупівлях. Разом з тим, Ad hoc процедура має безумовну ваду – довгу тривалість. Зазвичай АРМА зацікавлене в якнайшвидшій передачі активу в управління (2–3 календарні дні), натомість одна лише перевірка учасників конкурсу на відповідність загальним вимогам займає багато часу. Більше того, нерозумно вимагати від бізнесу підготувати досить громіздкий пакет документів за 2–3 дні.

Двоетапна процедура конкурсного відбору управителів передбачає попередній відбір АРМА потенційних управителів певного виду, типу активу (а не конкретного активу), за його результатами формує список потенційних управителів певним видом майна, а пізніше, у разі виникнення потреби у передачі в управління конкретного активу, здійснює відбір управителя серед компаній, які на попередньому етапі відбору довели свою спроможність належно управляти типом, видом активу, до якого належить конкретний актив.

На першому етапі такого відбору (який діє безстроково) будь-які компанії, котрі мають інтерес до управління арештованим майном певного виду (до прикладу, комерційною офісною нерухомістю), мають підтвердити наявність у них достатніх операційних потужностей, досвіду та вмінь доходного управління визначеним видом майна.

Також компанії мають довести сформованість статутного капіталу, підтвердити фінансову спроможність та відсутність заборгованості перед бюджетом тощо. Фактом участі у відборі компанії засвідчують готовність взяти на себе певні зобов’язання на випадок передачі їм у майбутньому майна в управління (зокрема, застрахувати таке майно та свою професійну відповідальність, оплатити послуги нотаріуса, оцінювача).

Таким чином, під час відбору потенційного управителя акцент роблять на його професійних досягненнях та здатності доходного управління майном. По суті перший етап двохетапної процедури конкурсного відбору управителів – це свого роду визнання відповідності професійних якостей компанії та її досвіду вимогам, які ставлять до таких якостей і досвіду управителів арештованим майном, тобто, авторизація потенційних управителів.

Якщо компанії відповідають визначеним критеріям, тендерний комітет АРМА вносить їх до Переліку осіб, які потенційно можуть управляти майном певного виду (далі – Перелік потенційних управителів). Відповідні переліки оприлюднено на офіційному веб-сайті АРМА та доступні до відкритого перегляду.

Водночас, включення компанії до Переліку потенційних управителів жодним чином не означає, що їй буде передано в управління певний актив. Так само факт включення компанії до Переліку потенційних управителів не зобов’язує її приймати в управління всі активи, щодо яких у майбутньому буде здійснюватися відбір управителя серед компаній у Переліку потенційних управителів.

На другому етапі такого відбору, у разі передання в управління АРМА конкретного майна певного виду, управління таким майном пропонується всім компаніям, які було включено до Переліку потенційних управителів, і серед них за конкурсом обирається управитель.

На цьому етапі компанії, які включено до Переліку потенційних управителів, змагаються за право стати управителем конкретного активу своїми програмами управління активами — бізнес-планами, які містять конкретні заходи з управлінням конкретними активами.

Двоетапна процедура конкурсного відбору управителів має низку безумовних переваг порівняно з класичним конкурсом на окремий об’єкт:

  • це дає змогу всім охочим компаніям пройти процедуру «визнання відповідності» у будь-який час, оскільки перший етап цієї процедури конкурсного відбору триває безстроково. До прикладу, відбір потенційних управителів нерухомістю та транспортом триває з вересня 2017 р. і триватиме надалі без кінцевих термінів;
  • цезначноскорочуєтривалістьпошукууправителянаконкретнийак- тив після його передання в управління, адже АРМА вже переконалося у професійності потенційних управителів на першому етапі і перемовини з потенційними управителями на другому етапі обмежується конкуруванням запропонованих ними програм управління активами (бізнес-планів).Стратегічний план АРМА — обирати абсолютну більшість управителів саме за вказаним двоетапним підходом.

    Обрання процедури відбору управителів здійснює тендерний комітет АРМА залежно від характеристик та властивостей конкретного активу, наявності або відсутності попередньо відібраних потенційних управителів видом активу, до якого належить конкретний актив.

    До прикладу, якщо АРМА має відібрати управителя офісною нерухомістю, з високою ймовірністю тендерний комітет обере двоетапну процедуру конкурсного відбору управителів, оскільки на сьогодні Перелік потенційних управителів цим видом активу вже налічує понад 15 компаній. До того ж такий перелік постійно поповнюється новими потенційними управителями. Натомість, у разі передання в управління АРМА активу певного виду, який за властивостями і характеристиками істотно відрізняється від офісної нерухомості (до прикладу, лікарня, готель, кінотеатр тощо), вперше, то з високою імовірністю тендерний комітет обере Ad hoc процедуру конкурсного відбору управителів на такий об’єкт.

    Водночас, АРМА послідовно займає позицію, згідно з якою після обрання управителя на актив певного виду за Ad hoc процедурою вперше, АРМА розпочинає процедуру авторизації потенційних управителів таким видом майна. Це дає змогу в майбутньому, у разі передання в управління АРМА майна такого виду вдруге, обирати управителя не за Ad hoc процедурою, а за двохетапною процедурою.

До прикладу, 2018 р. в управління АРМА було передано сукупність рухомого і нерухомого майна, яка разом становила виробничі фонди хлібзаводу. Відбір управителя таких активів відбувався за Ad hoc процедурою, оскільки актив з такими властивостями та характеристиками був переданий в управління АРМА вперше. Натомість, після обрання управителя цим конкретним активом, АРМА було розпочато процедуру авторизації потенційних управителів хлібзаводами взагалі. На сьогодні таку процедуру вже пройшли 3 компанії.

Незалежно від процедури конкурсного відбору управителів, ключовим елементом конкурсу з відбору управителя є змагання запропонованих учасниками конкурсу програм управління активами.

Складові програм управління активами (бізнес-планів), які визначають переваги чи недоліки пропозиції потенційного управителя, такі:

а) зміст конкретних заходів з управління конкретним активом, які мають враховувати властивості та характеристики конкретного активу, узвичаєння ділового обороту та практики комерційного використання аналогічного майна на відповідному ринку товарів в Україні тощо;

б) зміст і обсяг прогнозованих:
• доходів від управління майном;
• витрат на утримання активу;
• винагороди управителя;
• надходжень до Державного бюджету України.
Зазначені пропозиції, показники та їх обґрунтування аналізують у комплексі. До прикладу, не може мати переваги пропозиція управителя з найвищим прогнозом доходності без жодного обґрунтування шляху її одержання чи без зазначення заходів управління, за рахунок яких буде одержано відповідний дохід. Акцент ставлять на змісті та якості запропонованих заходів з управління, розумності та обсязі витрат на здійснення управління, а не лише на розмірі винагороди управителя.

10.5 Договір управління арештованими активами

Договір управління арештованими активами (далі – Договір управління) укладається АРМА з управителем, обраним за результатами конкурсу, і має відповідати вимогам Спеціального закону, а також положенням Глави 70 ЦК України.

Спеціальний закон містить декілька вимог до управління за Договором управління, які визначають особливості такого договору:

  • управління активами за таким договором має здійснюватися на умовах ефективності, а також збереження та збільшення вартості активів;
  • управитель має право на плату (винагороду), а також на відшкодування необхідних витрат, понесених ним у зв’язку з управлінням активами, що відраховуються безпосередньо і виключно з доходів від використання прийнятих в управління активів;
  • управитель не має права відчужувати активи, прийняті ним в управ-ління.

    Установником управління за Договором управління є АРМА. Управителем – визначений за результатами конкурсу суб’єкт господарювання. Вигодонабувачами управління є одночасно декілька осіб:

    а) власник активів – в частині збереження та збільшення економічної вартості активів, ефективності управління активами – з метою забезпечення можливості повернення активів власнику у разі настання визначеної Спеціальним законом підстави такого повернення;

    б) держава Україна – в частині збереження та збільшення економічної вартості активів, ефективності управління активами – з метою забезпечення:

    і) виконання визначеного кримінальним процесуальним законодавством України завдання арешту активів як заходу забезпечення відповідного кримінального провадження;

    іі) можливості примусового стягнення активів на користь держави Україна у визначеному Спеціальним законом правовому режимі у разі настання зазначеної Спеціальним законом підстави такого стягнення;

    ііі) надходжень до Державного бюджету України доходів від управління активами у порядку та на умовах, визначених законодавством і Договором управління;

    в) установник управління (АРМА) – в частині забезпечення виконання ним визначених Спеціальним законом функцій та повноважень з управління активами.

    У зв’язку з тим, що Спеціальний закон не містить окремого переліку засад управління арештованим майном2, такі засади систематизовано викладено в окремій статті Договору управління. Зокрема саме в Договорі управління розкривається зміст такої засади управління як ефективність, а також збереження та збільшення вартості активів.

Ключовим елементом Договору управління є програма управління активами – бізнес-план, завдяки перевагам якого суб’єкт господарювання за конкурсом було обрано управителем конкретного активу.

За загальним правилом управитель самостійно визначає зміст і спрямування заходів з управління активами з дотриманням положень Договору управління та чинного законодавства Україні.

Програма управління активами містить такі складові:

а) заходи управління активами, які мають передбачати одержання розумних доходів від управління;

б) зобов’язання управителя з забезпечення/організації надання послуг, необхідних для належного управління активами, зокрема заходи з технічного обслуговування активів, що мають забезпечити збереження та збільшення економічної вартості активів протягом терміну управління;

в) прогнозований середній дохід від управління та витрати на управління за кожний звітний місяць протягом наступних 12 місяців;

г) щомісячний розмір винагороди управителя у відсотках від доходів від управління за вирахуванням витрат на управління;

ґ) показники, які застосовуватимуться для оцінювання результатів фінансово-господарської діяльності управителя протягом звітного періоду.

Зразок Договору управління майном (активами) – див. Розділ XV додаток 15.3 цих Настанов.

10.6 Судова практика застосування положень законодавства про Управління арештованими активами за договором

В ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва від 13.08.2018 у справі No 761/30379/18 слідчий суддя дійшов висновку, що за загальним правилом управління за Спеціальним законом у спосіб передання активу в управління за договором управителеві можливе, якщо воно здатне приносити дохід. Слідчим суддею встановлено, що Спеціальний закон не передбачає можливості управління майном, як АРМА самостійно, так і управителем, обраним ним за договором, у спосіб суто його зберігання (оскільки зберігання призводить лише до витрат без одержання доходів). Водночас, АРМА може організувати деякі заходи зі зберігання арештованого майна, та лише для цілей подальшого передання такого майна в управління професійному управителеві і лише на строк, необхідний для організації такого передання в управління, окрім цього таке тимчасове (короткотермінове) зберігання не може передбачати витрачання коштів Державного бюджету України. За змістом статей

19–24 Спеціального закону АРМА самостійно не здійснює управління активами (інакше як у спосіб їх реалізації). У разі передання АРМА ак- тиву в управління професійному управителеві за договором, послуги з такого управління можуть бути оплачені виключно з доходів від управління (частини 2 та 3 статті 21 Спеціального закону).

Аналогічні правові висновки містяться в ухвалі слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 15.06.2018 у справі No 755/16396/16-к. Також цією ухвалою слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва встановив, що відповідно до частини 1 статті 21 Спеціального закону управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється АРМА шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління (за договором). Управління активами згадані особи здійснюють на підставі договору, укладеного відповідно до глави 70 ЦК України, з урахуванням особливостей, визначених Спеціальним законом. Управління активами, зазначеними у частині 1 статті 21 Спеціального закону, здійснюється на умовах ефективності, а також збереження та збільшення їх вартості. Управитель має право на плату (винагороду), а також на відшкодування необхідних витрат, понесених ним у зв’язку з управлінням активами, що відраховуються безпосередньо з доходів від використання прийнятих в управління активів. Управитель не має права відчужувати активи, прийняті ним в управління.

За приписами статті 24 Спеціального закону надходження від здійснюваного АРМА управління активами, а також кошти, одержані на підставі міжнародних угод щодо розподілу та повернення активів в Україну, перераховуються до державного бюджету (зазначено в ухвалі слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 15.06.2018 у справі No755/16396/16-к).

10.7 Управління арештованими активами за договором в актах міжнародного права та в іноземних юрисдикціях

Управління за договором не є найбільш поширеною моделлю управління арештованим майном в іноземних юрисдикціях. Акти міжнародного права, рекомендаційні документи спеціалізованих наднаціональних ініціатив та утворень з питань управління арештованим майном залишають юрисдикціям право самостійно визначати, яку модель управління арештованим майном вони запровадять, у внутрішньому законодавстві.

В іноземних юрисдикціях аналог Управління за договором часто має 126

назву «тимчасове використання активів»3. В іноземних країнах цей спосіб управління застосовують переважно тоді, коли реалізації активів до конфіскації не дозволено. У разі можливості продажу активу та його використання пріоритет належить продажу, оскільки використання вважається таким, що призводить до амортизації активу, тобто поступової втрати ним корисних властивостей і ціни внаслідок зношування. Якщо законом дозволено тимчасове використання, то умовою тимчасового використання для установ-отримувачів активів є відповідна гарантія щодо повернення активу у відповідному стані. Якщо установа-отримувач (аналог управителя за Спеціальним законом) вкладає кошти у поліпшення арештованого активу, в подальшому власника може бути зобов’язано повернути вартість таких поліпшень.

У Коста-Риці закон передбачає, що Інститут боротьби з незаконним обігом наркотиків Коста-Рики (офіс з управління активами) може позичити або пожертвувати арештовані активи підприємствам, що становлять громадський інтерес для тимчасового використання, особливо тих, хто бере участь у запобіганні або припиненні незаконного використання/обігу наркотиків. У цій юрисдикції є інститут страхування ризиків втрати чи пошкодження активів у разі їх використання. Більше того, наявне регулювання щодо потреби в утриманні бюджету на покриття шкоди, не охопленої страхуванням, перед тим, як компетентні органи зможуть отримати актив. Якщо актив необхідно повернути, закон передбачає компенсацію за будь-який збиток або зменшення вартості. Враховуючи ці виклики, Коста-Рика вважає за краще продаж до конфіскації замість тимчасового використання.

Серед вимог до використання активів перед остаточною конфіскацією в Колумбії — продуктивність, самостійність та забезпечення зайнятості. Кодекс про конфіскацію активів передбачає три способи управління: договір, тимчасове призначення і тимчасове зберігання. «Договір» дає змогу управителю арештованим майном укласти договір, який має забезпечувати і сприяти ефективному управлінню цими активами. Важлива вимога полягає у встановленні управителем гарантій, які, залежно від конкретного випадку, відрізняються відповідно до характеру кожного договору і типу активу. Водночас, активи мають бути забезпечені банківською гарантією або страхуванням усіх ризиків втрати чи пошкодження активу. Тимчасовий отримувач несе відповідальність за будь-які втрати, пошкодження, знищення або погіршення отриманого активу.

Інколи юрисдикції віддають перевагу такому способу управління арештованим майном як його використання у соціальних цілях. Причому обґрунтуванням доцільності саме такого способу управління служить радше не прагнення виконати соціальну функцію держави, а попередження свавільного використання арештованого активу правоохоронною системою і передача цієї функції іншим державним органам. Ця занепокоєність призвела до того, що підгрупа з кримінальних і правових питань G8 Ліону та Риму рекомендувала, щоб, окрім випадків, коли є переконлива мета (наприклад, коли актив використано для подальшого розслідування), вилучені (арештовані) активи не використовувалися на проміжному етапі працівниками правоохоронних органів, задіяними в арешті, натомість передавались іншим державним органам для використання в соціальних цілях. Цікаво, що до моделі (способу) управління арештованим майном у соціальних цілях певні юрисдикції приходили еволюційним шляхом, тобто, за результатами аналізу практики управління арештованим майном у комерційних цілях.

До прикладу, така модель соціального використання арештованих активів діє в Італії. У цій країні також є інститут управителів арештованим майном. Але такі управителі можуть бути представниками судової чи правоохоронної системи, муніципалітету, територіальної громади і діють не на підставі договору, а на підставі адміністративного акту4. Попри це управління арештованим майном має відбуватися в соціальних цілях.

Альтернативою договору як підстави управління арештованим майном професійним управителем в іноземних юрисдикціях інколи служить адміністративний акт чи рішення юрисдикційного органу.

У таких країнах, як Сполучене Королівство, Південно-Африканська Республіка та Намібія, закон передбачає, що прокурор звертається до суду з проханням призначити одержувача для того, щоб або піклуватися про цей актив (одержувач управління), або розпоряджатися активом (виконавцем). Водночас, такий одержувач є посадовою особою суду й отримує свої повноваження у судовому наказі або відповідно до закону, подає до суду інформацію про кроки, вжиті щодо арештованого майна.

Вважається, що перевага призначення таких одержувачів (ресиверів) майна полягає в тому, що професіонали мають відповідну кваліфікацію, до того ж, може бути призначено експертизу для з’ясування вимог до управління конкретним майном. Одержувач майна повинен бути належним чином кваліфікований, мати добру репутацію, професійне страхування, щоб компенсувати ймовірні втрати, а також бути акредитованим для виконання функцій одержувача органом, який контролює або регулює діяльність піклувальників чи одержувачів у країні.

  1. Детальніше див. Розділ ІХ цих Настанов
  2. Детальніше див. Розділ IV цих Настанов
  3. Effective management and disposal of seized and confiscated assets.
    URL:http://www.portalbcft.pt/sites/default/files/anexos/unocd_administracao_e_disponibilizacao_bens_apreendidos_e_declarados_perdidos.pdf (last accessed 06.09.2018)
  4. Детальніше див. пункт 1.3.1. Розділу І цих Настанов
Інші теми
I
ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ІНСТИТУТУ УПРАВЛІННЯ АРЕШТОВАНИМ МАЙНОМ В УКРАЇНІ ТА У СВІТІ
VI
ПІДСТАВИ ДЛЯ ПЕРЕДАЧІ АКТИВІВ В УПРАВЛІННЯ АРМА
IX
РЕАЛІЗАЦІЯ ЯК СПОСІБ УПРАВЛІННЯ АРЕШТОВАНИМИ АКТИВАМИ