VI. ПІДСТАВИ ДЛЯ ПЕРЕДАЧІ АКТИВІВ В УПРАВЛІННЯ АРМА

6.1 Ключові положення нормативних актів

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 19 Спеціального закону, активи приймають в управління на підставі ухвали слідчого судді, суду чи згоди власника активів, копії яких надсилають АРМА не пізніше наступного робочого дня після їх винесення (надання) з відповідним зверненням прокурора.

Відповідно до абзацу 7 частини 6 статті 100 КПК України, речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності – за рішенням слідчого судді чи суду АРМА для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їх економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці 1 цієї частини, такої самої вартості – для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.

Відповідно до частини 7 статті 100 КПК України, у випадках, передбачених абзацом 7 частини 6 цієї статті, слідчий за погодженням із прокурором або прокурор звертається з відповідним клопотанням до слідчого судді місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, або до суду під час судового провадження, яке розглядається згідно зі статтями 171–173 КПК України.

6.2 Огляд підстав передачі активів в управління АРМА

Спеціальний закон та КПК України містять дві альтернативні та рівнозначні підстави передання активів в управління АРМА:
• ухвала слідчого судді, суду про передання активів в управління АРМА;
• згода власника активів на їх передання в управління АРМА.
Альтернативність і рівнозначність цих підстав означає, що будь-яка з них приводить до настання однакових правових наслідків – виникнення в АРМА окремого речового титулу управління майном, зміст і межі якого визначено статтею 1 Спеціального закону1.

Важливо зазначити, що АРМА не має власної дискреції вирішувати, якими активами воно управлятиме, реалізовуватиме, а якими – ні. АРМА під час управління активами, зокрема у спосіб їх реалізації, діє виключно на підставі судового рішення або згоди самого власника активів.

Ухвала слідчого судді, суду про передання активів в управління АРМА як підстава для передачі активів в управління АРМА.

Ухвала слідчого судді, суду про передання активів в управління АРМА не має окремої назви у КПК України. В абзаці 7 частини 6 статті 100 КПК України вона називається «рішення слідчого судді, суду». На практиці слідчі судді та суди виносять такі ухвали як вирішення питання про порядок виконання ухвали про арешт майна (якщо відповідна ухвала виноситься окремо від ухвали про арешт майна), або ж приймають рішення про передачу активу в управління у межах тексту ухвали про накладення на нього арешту.

У разі передання майна в управління АРМА на підставі судового рішення таке передання в жодному разі не порушує прав власника, адже управління ґрунтується на обов’язковому до виконання судовому рішенні.
Оскільки в управління передається тільки арештоване майно, однак арешт є забороною здійснення прав власника, то передання АРМА арештованого майна тим більше не може порушувати прав його власника (здійснення яких заборонено арештом).

Практика передання активів в управління та практика оскарження відповідних судових рішень свідчить, що під час розгляду питання про передачу активу в управління у відповідній ухвалі слідчим суддею чи судом має бути розглянуто і встановлено питання відповідності майна вимогам до активів, що можуть бути передані в управління АРМА2, а також дотримання процедурних питань передачі такого майна в управ- ління, зокрема:

1) повноваження особи, яка звернулася з клопотанням про передачу активу в управління. Відповідно до частини 7 статті 100 КПК України лише слідчий за погодженням із прокурором або прокурор уповноважені звертатися до слідчого судді чи суду з відповідним клопотанням про передачу активів в управління;

2) факт попереднього накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, чинність, мету й обсяг такого арешту3 (окрім як у разі накладення арешту і передачі в управління однією ухвалою);

3) вартість активів4. Варто зазначити, що ні Спеціальний закон, ні КПК України не ставлять вимог до засобів доведення відповідності вартості майна, мінімальним вимогам до вартості майна, яке може бути передане в управління. Відтак це питання залишається на розсуд слідчого судді чи суду і підлягає доведенню слідчим чи прокурором доступними засобами доведення;

4) факт визнання активів речовим доказом у кримінальному провадженні;

5) відсутність підстав вважати, що передача активів в управління може завдавати шкоди кримінальному провадженню;

6) чітка ідентифікація активів у резолютивній частині. В переважній більшості випадків АРМА реєструє за собою права управління активами, переданими в управління, для чого потрібна їх чітка ідентифікація (опис, характеристика чи посилання на реєстраційні дані, якщо відомості про активи містяться у відповідних державних реєстрах), до прикладу це стосується нерухомості, земельних ділянок, транспортних засобів тощо. В іншому разі на практиці виникають складнощі в доведенні державним реєстраторам, особливо власнику та іншим зацікавленим особам, що саме конкретний актив передано в управління АРМА;

7) чітке формулювання у резолютивній частині, що активи передаються АРМА для здійснення заходів з управління ними у межах та у спосіб, визначені Спеціальним законом. Поряд з цим слідчий суддя або суд уповноважені прямо визначити межі мандату АРМА з управління арештованими активами, а саме:
• або виключно з метою управління шляхом передачі в управління управителеві за договором управління;
• або виключно з метою управління шляхом реалізації активів.
Водночас, слідчий суддя або суд мають право не визначати межі мандату АРМА з управління арештованими активами, зазначивши в резолютивній частині, що активи передаються АРМА для здійснення заходів з управління ними у межах та у спосіб, визначені Спеціальним законом. У такому разі безпосередній шлях (спосіб) управління активами, зважаючи на їх властивості, характеристики та інші істотні обставини визначатиме АРМА.
Зразок Клопотання про накладення арешту на майно та визначення порядку зберігання речових доказів шляхом визначення прядку виконання ухвали про арешт майна та зразок Ухвали про накладення арешту на майно та передачу його в управління АРМА – див. Розділ XV, додатки 15.1, 15.2 цих Настанов.
Законодавство не містить вимог до змісту згоди власника активів на їх передачу в управління АРМА як підставу такої передачі. Водночас, незалежно від підстави передачі активів в управління, АРМА уповноважене управляти лише таким майном, що відповідає вимогам до активів, котрі можуть бути передані в управління АРМА. Отже, згода власника арештованих активів на їх передачу в управління АРМА має містити обґрунтування відповідності майна вимогам до активів, що можуть бути передані в управління АРМА5.

6.3 Судова практика застосування положень законодавства щодо підстав передачі активів в управління

6.3.1 Перший в історії приклад винесення ухвали про передачу активів в управління АРМА

Слідчі судді Печерського районного суду м. Києва наприкінці вересня 2017 р. першими застосували приписи Спеціального закону та положення статті 100 КПК України, передавши в межах кримінального провадження від 18.11.2016 No 42016000000003536 в управління АРМА активи (нерухоме майно) на загальну вартість понад півмільярда гривень шляхом винесення відповідних ухвал.

Так, у цьому кримінальному провадженні розслідуються обставини створення злочинної організації колишнім Президентом України В. Ф. Януковичем, до якої залучено колишнього прем’єр-міністра України М. Я. Азарова, колишнього заступника Голови, у подальшому голови Державної податкової служби України, Міністра доходів і зборів України О. В. Клименка та участі у вказаній злочинній організації службових осіб системи Державної податкової адміністрації України, у подальшому ДПС України та Міністерства доходів і зборів України, а також інших невстановлених слідством осіб, з метою вчинення тяжкого злочину проти держави, а саме втілення на рівні держави злочинної схеми незаконного збагачення для себе та близького оточення за рахунок коштів від здійснення організації контрольованого ухилення від сплати податків суб’єктами господарювання — платниками податків на додану вартість.

За даними органу досудового розслідування на виконання злочинного плану О. В. Клименком та невстановленими учасниками створеної ним організованої групи у 2011–2017 рр. організовано та проведено реєстрацію низки суб’єктів господарювання — юридичних осіб на території України, які увійшли до так званої групи «ЮНІСОН», а також офшорних компаній – нерезидентів України на території Республіки Кіпр та Британських Віргінських Островів.

Слідством було встановлено, що набуття зазначеними суб’єктами господарювання у власність нерухомого та рухомого майна має ознаки незаконного. У зв’язку з цим таке майно було визнано постановами слідчого речовими доказами. За таких обставин слідчі судді Печер- ського районного суду м. Києва:

1) наклали арешт на усе майно цих підприємств (див. ухвали від 07.08.2017 у справі No 757/45295/17-к, від 14.07.2017 у справах No 757/40449/17-к, No 757/40449/17-к, No 757/40440/17-к, No 757/40448/17-к, No 757/40475/17-к, No 757/40451/17-к, від 23.11.2017 у справі No 757/70174/17-к);

2) передали таке майно в управління АРМА (визначили порядок зберігання речових доказів – шляхом визначення порядку виконання ухвали про арешт майна)[див.ухваливід28.09.2017усправахNo757/53399/17- к, No 757/53398/17-к, No 757/53395/17-к, No 757/53401/17-к, No 757/53397/17-к, No 757/53400/17-к, No 757/53393/17-к, від 19.12.2017 у справі No 757/75544/17-к].

Слід зауважити, що ухвала про передачу активів в управління АРМА нерозривно пов’язана з ухвалою про їх арешт. Так, у вступній частині ухвал слідчих суддів Печерського районного суду м. Києва від 28.09.2017 у справах No 757/53399/17-к, No 757/53398/17-к, No 757/53395/17- к, No 757/53401/17-к, No 757/53397/17-к, No 757/53400/17-к, No 757/53393/17-к, від 19.12.2017 у справі No 757/75544/17-к зазначено, що вони визначають порядок зберігання арештованих речових доказів визначенням порядку виконання ухвали про арешт майна.

Аналогічної юридичної конструкції дотримуються й інші слідчі судді, наприклад, в ухвалах слідчих суддів Печерського районного суду м. Києва від 09.01.2018 у справах No 757/1184/18-к та No 757/1182/18-к, від 31.01.2018 у справі No 757/5066/18-к, від 16.02.2018 у справах No 757/8726/18-к, No 757/8709/18-к, No 757/8710/18-к, No 757/8703/18- к, No 757/8708/18-к, від 28.03.2018 у справі No 757/15190/18-к, від 18.06.2018 у справі No 757/29328/18-к та ухвалі слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 29.05.2018 у справі No 755/16369/16-к.

Такий зв’язок правової природи ухвали про передачу активів в управління АРМА як такої, що є похідною від ухвали про їх арешт (перша ухвалюється на виконання другої), пояснюється тим, що згідно з вимогами Спеціального закону та КПК України, управління АРМА активами можливе виключно за умови, що на них накладено арешт у кримінальному провадженні, і не будь-який, а арешт із встановленням заборон відчуження, розпоряджатися та/або користуватися такими активами. Також відповідна судова практика зумовлена тим, що КПК України не виокремлює ухвалу про передачу активів в управління АРМА як окремо поіменовану ухвалу. Натомість, у частині 6 статті 100 КПК України така ухвала названа просто «рішенням слідчого судді, суду».

Отже, за своєю правовою природою ухвала про передачу активів в управління АРМА є похідною від ухвали про їх арешт і забезпечує виконання останньої.

6.3.2 Загальний огляд підстав передачі активів в управління у судовій практиці

Судова практика свідчить, що судами в цілому правильно застосовуються положення законодавства щодо підстав передачі активів в управління. До прикладу, ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 15.06.2018 у справі No 755/16396/16-к було відмовлено у задоволенні заяви АРМА про роз’яснення ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 29.05.2018 у справі No 755/16396/16-к.

Разом з цим, відмовляючи у задоволенні зазначеної заяви слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва провів ґрунтовний аналіз, серед іншого, змісту підстав передачі активів в управління АРМА, щодо чого зазначив таке:
«У статті 19 Спеціального закону визначено дві альтернативні підстави передання активів в управління АРМА: ухвала слідчого судді, суду про передання активів в управління АРМА; згода власника активів на їх передання в управління АРМА.

У частині п’ятій статті 21 Спеціального закону визначено, що активи, визначені частиною четвертою цієї статті, передаються для реалізації без згоди власника на підставі ухвали слідчого судді або суду, копія якої надсилається АРМА негайно після винесення з відповідним зверненням прокурора. Передача для реалізації активів може також здійснюватися за згодою їх власника, копія якої надається АРМА з відповідним зверненням прокурора».
6.3.3 Загальний огляд підстав передачі активів в управління у судовій практиці

Предмет судового рішення про передачу активів в управління АРМА на практиці формулюється слідчими суддями та судами по-різному, до прикладу:
• «про передачу активів в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» — ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29.01.2018 у справі No 757/3215/18-к;

• «про арешт майна та визначення порядку зберігання речових доказів шляхом передачі Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» – ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12.02.2018 у справі No 757/7520/18-к;

• «про арешт майна та передачу його в управління»–ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 17.01.2018 у справі No 757/1883/18-к;

• «про передачу в управління майна, на яке накладено арешт у кримінальному провадженні» — ухвали слідчого судді Солом’янського районного суду м. Києва від 30.03.2018 у справі No 760/7959/18, від 29.03.2018 у справі No 760/7819/18 та від 30.05.2018 у справі No 760/14056/18;

• «пропередачуарештованогомайнавуправління»–ухваласлідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29.05.2018 у справі No 757/25776/18-к;

• «про передачу речового доказу за кримінальним провадженням» – ухвала слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської облас- ті від 21.05.2018 у справі No 766/5207/18;

• «про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні» – ухвала слідчого судді Солом’янського районного суду м. Києва від 07.06.2018 у справі No 760/14539/18;

• «проарештмайнаукримінальномупровадженні»–ухваласлідчого судді Солом’янського районного суду м. Києва від 12.06.2018 у справі No 760/14541/18;

• «про передачу в управління майна, на яке накладено арешт у кри- мінальному провадженні» – ухвали слідчих суддів Солом’янського районного суду м. Києва від 27.06.2018 у справі No 760/16572/18, від 11.07.2018 у справі No 760/17013/18 та від 27.06.2018 у справі No 760/15798/18;

• «про арешт майна» – ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 05.07.2018 у справі No 757/32028/18-к;

• «про передачу в управління арештованого майна» — ухвали слідчих суддів Київського районного суду м. Полтави від 21.05.2018 у справі No 552/1251/18 та від 29.05.2018 у справі No 552/1251/18;

• «про передачу арештованого майна» – ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06.06.2018 у справі No 757/27722/18-к;

• «про визначення порядку зберігання речових доказів у рамках досудового розслідування кримінального провадження» — ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 07.08.2018 у справі No 761/29437/18.

Незважаючи на деяку різницю у підходах до визначення предмету судового рішення, слідчі судді солідарні в тому (про це зазначено в текстах усіх без винятків наведених ухвал), що передача активів в управління АРМА відбувається у порядку, встановленому статтею 100 КПК України, а відповідна ухвала визначає порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передачі в управління у порядку та на умовах, передбачених статтями 19, 21 Спеціального закону.

6.3.4 Резолютивна частина ухвал про передачу активів в управління АРМА

Резолютивна частина ухвал про передачу активів в управління АРМА формулюється слідчими суддями та судами по-різному, до прикладу:

• визначити порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передачі в управління, у порядку та на умовах, передбачених статтями 19, 21 Спеціального закону, АРМА такі речові докази – ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 07.08.2018 у справі No 761/29437/18, від 29.03.2018 у справі No 757/15190/18-к, ухвали слідчих суддів Печерського районного суду м. Києва від 17.04.2018 у справі No 757/18687/18-к, від 09.01.2018 у справі No 757,1182,18-к, від 09.01.2018 у справі No 757/1184/18-к;

• передати АРМА в управління для реалізації або передачі в управління за договором на підставах, у порядку та на умовах, визначених статтями 19, 20 Спеціального закону, майно… – ухвали слідчого судді Солом’янського районного суду м. Києва від 27.06.2018 у справі No 760/8349/18, від 11.07.2018 у справі No760/17013/18,від27.06.2018 у справі No 760/16572/18, від 07.06.2018 у справі No 760/14539/18, від 30.05.2018 у справі No 760/14056/18, ухвали слідчих суд- дів Печерського районного суду м. Києва від 29.05.2018 у справі No 757/25776/18-к, від 17.01.2018 у справі No 757/1883/18-к;

• передати АРМА майно, а саме, для здійснення заходів з управління ним для забезпечення його збереження та збереження його економічної вартості та для подальшої його передачі в управління за договором або для реалізації в порядку та на умовах, визначених статями 19, 21 Спеціального закону – ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 05.07.2018 у справі No 757/32028/18-к;

• передати майно АРМА, для здійснення заходів з управління ним — ухвала слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області від 21.05.2018 у справі No 766/5207/18;

• передати у порядку та на умовах, визначених статтями 19, 20 Спеціального закону АРМА – ухвали слідчих суддів Печерського районного суду м. Києва від 16.02.2018 у справах No 757/8726/18-к, No 757/8709/18-к, No 757/8710/18-к, No 757/8703/18-к, No 757/8708/18- к, від 31.01.2018 у справі No 757/5066/18-к, від 28.09.2017 у справах No 757/53399/17-к, No 757,53398/17-к, No 757/53395/17-к, No 757/53401/17-к, No 757/53397/17-к, No 757/53393/17-к;

• передати в управління АРМА активи, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, а саме: ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29.01.2018 у справах No 757/3215/18-к.
Найбільш правильне та поширене таке формулювання резолютиивної частини ухвали слідчого судді про передачу активів в управління АРМА:

«передати Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, в управління для реалізації або передачі в управління за договором на підставах, у порядку та на умовах, визначених статтями 19-24 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, таке майно:…».

6.3.5 Інші обставини, які беруть до уваги слідчі судді та суди в разі винесення ухвал про передачу активів в управління, окрім прямо визначених законодавством як необхідні

Наразі судова практика свідчить про те, що дуже часто в ухвалах про передання активів в управління суди зазначають, що підставою для передачі активу в управління є запобігання одержанню власником доходів від використання майна, яке має всі ознаки незаконного походження, а також подальшого використання цих доходів для перешкоджання діяльності слідства. З погляду призначення інституту управління арештованим майном у кримінальному процесі — це абсолютно правильна підстава, адже для цілей кримінального процесу, згідно з їхньою природою, управління арештованими активами є інструментом забезпечення мети і завдань арешту майна, тобто своєрідним «заходом забезпечення заходу забезпечення (арешту майна)».

Слідчі судді, ухвалюючи рішення про передачу активів в управління АРМА, окремо досліджують питання, наскільки вжиття такого заходу необхідне і як сприятиме захисту прав та законних інтересів учасників кримінального провадження.
До прикладу, в ухвалах слідчих суддів Печерського районного суду м. Києва від 12.02.2018 у справі No 757/7520/18-к, від 31.01.2018 у справі No 757/5066/18-к, від 29.05.2018 у справі No 757/25776/18-к, від 18.06.2018 у справі No 757/29328/18-к зазначено, що:

«слідчим у клопотанні та наданих матеріалах доведено, що незастосування заходів щодо передачі в управління АРМА майна та в результаті цього невжиття заходів щодо збереження арештованого майна утруднить або зробить неможливим (втрата або погіршення фізичного стану, зменшення його економічної вартості) застосування негативних наслідків до підозрюваного у разі винесення виправдувального вироку може стати порушенням прав підозрюваного у вигляді втрати вартості майна за час його перебування під арештом, що в обох випадках унеможливить досягнення завдань кримінального провадження.

Зважаючи на викладене, враховуючи частину восьму статті 21 Спеціального закону, з метою збереження та збільшення економічної вартості майна, враховуючи при цьому процесуальну позицію сторони обвинувачення, яка вказує на неможливість самостійно здійснити управління вказаним майном, та враховуючи при цьому необхідність виключити прямий або опосередкований вплив та посягання підозрюваних на арештоване майно, запобігти можливості знищення, відчуження майна, виключення ймовірності користування майном, що дасть змогу підозрюваному продовжувати отримувати незаконні доходи (переваги) від набутого шляхом вчинення кримінальних правопорушень матеріальних благ та продовжувати злочинну діяльність і, разом з тим, у разі винесення виправдувального вироку може запобігти порушенням прав підозрюваного у вигляді втрати вартості майна за час його перебування під арештом, слідчий суддя приходить до переконання про задоволення клопотання про передачу майна в управління АРМА з метою досягнення завдань кримінального провадження».

Аналогічні правові висновки містяться в ухвалах слідчих суддів Печерського районного суду м. Києва від 16.02.2018 у справах No 757/8726/18-к, No 757/8709/18-к, No 757/8710/18-к, No 757/8703/18-к, No 757/8708/18-к, від 29.05.2018 у справі No 757/25776/18-к та ухвалі слідчого судді Солом’янського районного суду м. Києва від 11.07.2018 у справі No 760/17013/18.

В ухвалах слідчих суддів Печерського районного суду м. Києва від 17.01.2018 No 757/1883/18-к та Солом’янського районного суду м. Києва від 29.03.2018 у справі No 760/7819/18 сказано таке:
«Разом з тим, вжиття заходів щодо управління вказаним арештованим майном спрямоване на захист інтересів підозрюваних, оскільки гарантує власникам майна збереження його вартості, а також дає можливість збільшити цю вартість, тим самим компенсуючи усі негативні наслідки застосування такого арешту.

Прокурором у клопотанні наведено вагомі доводи, відповідно до яких незастосування заходів щодо передачі в управління Національному агентству майна та в результаті цього невжиття заходів щодо збереження арештованого майна утруднить або унеможливить (втрата, погіршення фізичного стану майна, зменшення його економічної вартості) застосування негативних наслідків до підозрюваних у разі винесення обвинувального вироку стосовно останнього, а в разі винесення виправдувального вироку може стати порушенням прав підозрюваного у вигляді втрати вартості майна за час його перебування під арештом, що в обох випадках унеможливить досягнення завдань кримінального провадження.

Зважаючи на викладене, з метою збереження та збільшення економічної вартості арештованого майна, враховуючи процесуальну позицію сторони обвинувачення, яка вказує на неможливість самостійно здійснити управління вказаним майном, та враховуючи об’єктивну потребу у виключенні прямого чи опосередкованого впливу та посягання підозрюваних на арештоване майно, запобігти можливості знищення, відчуження майна, виключення ймовірності користування майном, та, разом з тим, у разі винесення виправдувального вироку зможе запобігти порушенню прав підозрюваного у вигляді втрати вартості майна за час його перебування під арештом, слідчий суддя приходить до переконання про задоволення клопотання з метою досягнення завдань кримінального провадження».

6.3.6 Момент прийняття рішень про арешт активів і про їх передачу в управління АРМА у часі

Зазвичай слідчі судді спершу ухвалюють рішення про арешт активів, а далі, з метою забезпечення його виконання, ухвалюють рішення про їх передачу в управління АРМА.

Проте є випадки, коли питання арешту активів та передачі їх в управління АРМА вирішувались в одному судовому рішенні (наприклад, див. ухвали слідчих суддів Солом’янського районного суду м. Києва від 13.03.2018 у справі No 760/6523/18, від 07.06.2018 у справі No 760/14539/18 та від 12.06.2018 у справі No 760/14541/18, Печерського районного суду м. Києва від 12.02.2018 у справі No 757/7520/18-к, від 17.01.2018 у справі No 757/1883/18-к та від 05.07.2018 у справі No 757/32028/18-к, Київського районного суду м. Полтави від 13.06.2018 у справі No 552/1545/18 та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 27.12.2017 у справі No 552/7982/17).

6.4 Підстави передачі активів в управління згідно з актами міжнародного та іноземного права

6.4.1 Підстави передачі активів в управління в актах міжнародного права

Акти міжнародного права6/7 загалом містять загальне правило, згідно з яким держави мають вжити заходів, необхідних для цілей ефективного управління арештованим майном, в сенсі збереження вартості такого майна. Отже, акти міжнародного права не деталізують належних механізмів, підстав передачі арештованого майна в управління, залишаючи це питання на розсуд окремих юрисдикцій, відповідно до їх систем права, узвичаєнь, особливостей інституційної будови державних органів та співробітництва між ними.

6.4.2 Підстави передачі активів в управління в актах іноземного права

6.4.2.1 Рішення суду, спеціалізованого судді, судового органу, норма законодавчого акту, адміністративний акт тощо

Канада, Франція, Нова Зеландія та Австралія вирішили, що саме суд має право обирати і призначати суб’єкта, відповідального за управління активами. У Канаді Закон про управління арештованими активами передбачає, що Офіс з Управління арештованим майном (SPMD) надаватиме консультативні та інші послуги правоохоронним органам стосовно утримання будь-якого майна. До функцій SPMD також належить і надання послуг зі зберігання арештованого майна для будь-якої державної установи. В рамках попереднього оцінювання активів, SPMD забезпечується фінансовий аналіз майна, аналіз та оцінювання найкращого способу збереження вартості майна, оцінювання вартості управління майном, координація послуг щодо транспортування, зберігання і заходів з оцінювання стану активу (у разі потреби)8.

У Новій Зеландії Підрозділ з Управління кримінальними доходами (Закон про повернення активів передбачає призначення офіційного уповноваженого (ОУ) як єдиного органу в Новій Зеландії, наділеного повноваженнями управляти і розпоряджатися вилученими та конфіскованими активами. В Австралії Закон про доходи від злочинності надає офіційному уповноваженому право піклування про майно та контролю над ним, якщо суд вбачає у цьому потребу. Витрати, понесені офіційним уповноваженим, регулюються законами.

У всіх трьох випадках, тобто у Новій Зеландії, Австралії та Канаді, закон передбачає, що призначений судом розпорядник активів має право на відшкодування зборів та виплат на управління арештованими активами. Усі три суб’єкти, у свою чергу, можуть передати у субпідряд деякі функції з управління активами, особливо коли потрібні незвичайні експертизи.

Деякі юрисдикції дозволяють суду призначити куратора, попечителя, одержувача або судового управителя для опікування окремим активом або усім майном конкретної особи. У країнах загального права, таких як Сполучене Королівство, Південна Африка та Намібія, призначення одержувачів, піклувальників або кураторів є основним механізмом, передбаченим законом про повернення активів для управління арештованими активами. В інших країнах (переважно системи цивільного права), таких як Італія, Франція та Бельгія, судові управителі призначаються судом або слідчим суддею чи суддею, що займається особливо складними активами. Представники приватного сектору, які призначаються довірчими особами, кураторами, отримувачами або судовими управителями, зазвичай є практиками у справах з неплатоспроможності, банкрутства або спадкування, які за рішеннями суду приймають в управління активи неплатоспроможного чи загиблого боржника. Переважно вони керовані законодавством, що регулює критерії їх призначення, винагороди і професійну відповідальність, зазвичай їх вносять до реєстру судів, агентства з управління активами або відповідного міністерства.

У таких країнах, як Сполучене Королівство, Південна Африка та Намібія, закон передбачає, що прокурор звертається до суду з проханням призначити одержувача для того, щоб або піклуватися про цей актив (одержувач управління), або розпоряджатися активом (виконавцем). Хоча призначення ініційоване прокурором, котрий зазвичай також рекомендує особу, призначену одержувачем після призначення, одержувач є посадовою особою суду й отримує свої повноваження у судовому наказі або відповідно до закону і подає до суду інформацію про кроки, вжиті щодо майна. Опікун може навіть бути представлений окремо на слуханнях, хоча зазвичай лише тоді, коли є потенційний конфлікт між одержувачем та прокурором.

Наведені приклади не є вичерпними, разом з тим вони свідчать про наявність у законодавстві іноземних країн таких підстав передачі арештованого майна в управління:
1) рішення суду, спеціалізованого судді, судового органу; 2) норма законодавчого акту;
3) адміністративний акт органу державної влади;
4) комбінація (поєднання) наведених підстав.
6.4.2.2 Згода власника активів
Більшість юрисдикцій дозволяють попередній продаж майна за згодою власника та відповідної установи, відповідальної за виконання рішення про арешт. Якщо згоду власника отримано, продаж перед вилученням майна зазвичай не вимагає подальшого судового втручання, окрім як з метою захисту особи або юридичної особи, яким було доручено управління активом, якщо пізніше власник майна буде незадоволений умовами продажу.

Власники, зазвичай, погоджуються на продаж, де продаж арештованого майна чітко передбачено законодавством або де виникає юридичний прецедент, що дозволяє продаж за схожих обставин. Згода на продаж, як правило, легше отримується, коли до власника звертається третя сторона, незалежна від правоохоронних органів, така як уповноважений або управитель, особливо під час поточного розслідування.

Отже, згода власників арештованих активів на управління ними досить поширена у світі підставою управління арештованим майном, що є самостійною відносно судового рішення про передачу майна в управління чи іншої передбаченої законодавством підстави такої діяльності.

6.4.3 Планування перед арештом

У законодавстві багатьох іноземних країн є окрема процесуальна дія (стадія) під назвою «планування перед арештом»9 — процес оцінювання активів і сценаріїв, що передують арешту майна. У цьому контексті також розглядають питання тимчасового використання або попереднього продажу активу. Якщо призначено управителя, планування перед арештом допомагає сформулювати умови рішення та визначити навички, необхідні для управління активами. Якщо актив залишився під заставою власника, планування перед арештом допомагає розробити обмеження, які слід застосувати до використання активу, а також заходи, необхідні для контролю дотримання таких обмежень. Якщо майно буде арештоване, планування перед арештом зосереджуватиметься на визначенні найкращого способу уникнення значних витрат на його зберігання та управління юридичними зобов’язаннями, а також ризиками репутації. Мета правоохоронних органів полягає у повному оцінюванні можливих варіантів забезпечення активів так, щоб найкраще зберегти його вартість, а також оцінити і пом’якшити ризики, пов’язані з замороженням або арештом активу.

У Канаді розділ 9 (а) Закону про управління арештованим майном передбачає, що офіс управління активами (SPMD) надаватиме консультативні й інші послуги правоохоронним органам стосовно утримання будь-якого майна. Законодавство в Колумбії прямо вказує на важливість проведення аналізу витрат і вигод перед отриманням рішення про арешт. У Сполучених Штатах Америки потрібне формальне обговорення планування перед арештом для кількох категорій активів: житлова і комерційна нерухомість, вільна земля; підприємства та інші складні активи; великі обсяги активів, пов’язані з потенційною інвентаризацією та зберіганням або проблемами безпеки (декілька транспортних засобів, великі обсяги наркотичних атрибутів, які будуть вилучені з кількох місць у той самий день, або інвентаризації діючих підприємств, таких як ювелірні магазини); активи, які можуть створювати труднощі або незвичні проблеми (тварини, продукти, котрі швидко псуються, договори оренди, інтелектуальна власність або цінні предмети мистецтва та антикваріат); і майно, розташоване в інших країнах.

Хоча у Франції планування перед арештом існує як практика, такі підготовчі дії не визначено в законодавстві як окрему процесуальну стадію. Натомість це частина щоденної роботи Агентства з повернення та управління заарештованими та конфіскованими активами (the Agency for the Recovery and Management of Seized and Confiscated Assets, AGRASC) та Платформи з виявлення кримінальних активів (аналог європейським ARO).

Планування перед арештом важливе для успіху наступних кроків арешту й управління майном, зокрема для обмеження майбутньої відповідальності, мінімізації ризиків судового перегляду та забезпечення економічно вигідної моделі управління. Ступінь і характер планування перед арештом будуть різними, залежно від обставин і складності кожного з активів. Наприклад, планування перед арештом, якого потребують такі арештовані активи, як транспортні засоби чи готівка, мінімальні, тоді як аналіз та формальне планування, необхідні для арешту групи підприємств, потребують значного дослідження, оцінювання та детального обговорення.

Отже, планування перед арештом – це комплексна аналітична робота правоохоронної системи, офісу з управління активами та судів, результат якої – чітке обґрунтоване розуміння як змісту й обсягу майбутнього необхідного арешту, так і змісту й обсягу необхідних заходів з управління активом.

У законодавстві України немає процесуальної стадії, подібної до «планування перед арештом», натомість її запровадження з високою ймовірністю могло б позитивно позначитись на якості, оперативності й узгодженості дій правоохоронної системи, судів та АРМА з питань накладення арешту на майно та його подальшої передачі в управління.

  1. Детальніше див. Розділ ІІІ цих Настанов
  2. Детальніше див. Розділ ІІІ цих Настанов
  3. Детальніше див. пункт 5.2.2. Розділу V цих Настанов
  4. Детальніше див. Розділ ІІІ цих Настанов
  5. Детальніше див. пункт 5.2.2. Розділу V цих Настанов
  6. Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції: Закон України від 18.10.2006 No 251-V. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/251-16 (дата звернення 06.09.2018)
  7. Directive 2014/42/EU of the European Parliament and of the Council of 3 April 2014. URL: https://publications.europa.eu/en/publication-detail/-/publication/1cf7ef70-083f- 11e4-a7d0-01aa75ed71a1/language-en (last accessed 06.09.2018)
  8. Government of Canada’s seized property management services. URL: https://www.tpsgc-pwgsc.gc.ca/app-acq/gbs-spm/index-eng.html (last accessed 06.09.2018)
  9. Effective management and disposal of seized and confiscated assets.
    URL: http://www.portalbcft.pt/sites/default/files/anexos/unocd_administracao_e_ disponibilizacao_bens_apreendidos_e_declarados_perdidos.pdf (last accessed 06.09.2018)
Інші теми
I
ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ІНСТИТУТУ УПРАВЛІННЯ АРЕШТОВАНИМ МАЙНОМ В УКРАЇНІ ТА У СВІТІ
IX
РЕАЛІЗАЦІЯ ЯК СПОСІБ УПРАВЛІННЯ АРЕШТОВАНИМИ АКТИВАМИ