V. АКТИВИ, ЩО МОЖУТЬ БУТИ ПЕРЕДАНІ В УПРАВЛІННЯ АРМА

5.1 Ключові положення нормативних актів

Відповідно до частини 1 статті 19 Спеціального закону, АРМА здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема як захід із забезпечення позову – тільки щодо позову, поданого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, сума чи вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня відповідного року.

Згідно з абзацом 7 частини 6 статті 100 КПК України, речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмової згоди власника, а в разі її відсутності — за рішенням слідчого судді, суду АРМА, для здійснення заходів з управління ними для забезпечення їх збереження або збереження їх економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці 1 цієї частини, такої самої вартості — для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.

5.2 Характеристика активів, що можуть бути передані в управління АРМА

За загальним правилом, будь-який арештований у кримінальному провадженні актив може бути переданий в управління АРМА, якщо він відповідає встановленим Спеціальним законом і КПК України вимогам, незалежно від типу і виду такого активу (транспортні засоби, рухоме майно, нерухомість, працюючі підприємства, цілісні майнові комплекси, кошти, цінні папери, всі види енергії, корпоративні права тощо).

Так само, з метою передачі в управління АРМА певного активу, не має значення кваліфікація діяння, в межах досудового розслідування якого відповідний актив було арештовано.

Водночас, системне тлумачення законодавства та практика діяльності АРМА дають змогу виокремити такі вимоги до активів, що можуть бути передані в управління АРМА:
1) будь-яке майно має бути арештоване у кримінальному провадженні, відкритому в Україні, водночас арешт може бути накладено з будь-якою метою, передбаченою статтею 170 КПК України, окрім забезпечення цивільного позову (цей виняток не застосовується, якщо арешт накладено для забезпечення цивільного позову, пред’явленого в інтересах держави Україна);
2) арешт має передбачати заборону розпорядження (обов’язково) або користування майном (бажано). На практиці організація заходів з управління активами може бути ускладнена, якщо арешт не передбачає заборони користування майном;
3) сукупна вартість активів, що передаються в управління АРМА на одній правовій підставі, має становити понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Спеціальний закон з цього питання містить вимогу щодо мінімальної межі вартості таких активів у понад 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року, а КПК України — у понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Водночас в Україні розмір прожиткового мінімуму зазвичай менший від розміру мінімальної заробітної плати. Отже, виникає конкуренція норм Спеціального закону і КПК України. На практиці ця конкуренція вирішується на користь норм КПК України, адже в цілому передача активу в управління відбувається в межах кримінального процесу, тобто сама процедура такої передачі встановлена у КПК України, а не у Спеціальному законі. Більш того, за своєю правовою природою управління арештованим майном має на меті досягнення цілей арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження. Зрештою, досі дискусійним залишається питання, чи є Спеціальний закон частиною кримінального процесуального законодавства України, не зважаючи на наявні в ньому норми про переважну силу його положень над положеннями інших актів законодавства у разі суперечності.

Менше з тим, для усунення будь-яких можливостей для дискусій щодо відповідності арештованого майна умовам його передачі в управління АРМА (а також спроб зловживання правами у кримінальному процесі), варто розглянути можливість передачі в управління такого майна, сукупна вартість якого становить понад 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня відповідного року.

Окрім того, мінімальна вартісна межа активу, що може бути переданий в управління АРМА, стосується сукупної вартості активів, котрі передаються в управління АРМА на одній правовій підставі — одній ухвалі слідчого судді або суду чи одній згоді власника.

Ця теза підтверджується застосуванням терміну «активи» у частині 1 статті 19 Спеціального закону саме у множині.

Окрім того, значна кількість навіть недорогих активів так само може потребувати забезпечення збереження вартості як і активи, одиниця яких коштує понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прикладом може бути електроніка, де одиниця приладу зазвичай коштує значно менше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, проте саме електронні прилади належать до ринку товарів, для якого характерна періодична поява нових сучасних моделей або новітніх технологій, більш продуктивних та економічно вигідних рішень порівняно з ринками інших товарів, унаслідок чого таке майно зазнає зношування і втрачає вартість швидше порівняно з майном, що належить до ринку інших товарів. Як результат, з погляду збереження вартості арештованої електроніки набагато доцільніший терміновий продаж (доки вона конкурентоздатною і ціни такого товару на ринку високі), адже навіть через півроку тривання кримінального провадження, у разі арешту таких активів, їх вартість стане значно меншою порівняно з вартістю станом на момент арешту, внаслідок чого зазнають неминучих економічних втрат або власник (у разі скасування арешту), або держава – у разі завершення кримінального провадження конфіскацією чи спеціальною конфіскацією майна. Отже, запропонований підхід повністю відповідає принципам (засадам) ефективності управління майном, збереження та збільшення вартості арештованого майна1.

4) активи мають бути визнані речовими доказами. Така вимога передбачена КПК України, хоча її і немає у Спеціальному законі, а отже вона обов’язкова до виконання;

5) передача активів в управління не має завдавати шкоди кримінальному провадженню. Така вимога передбачена КПК України, хоча її і немає у Спеціальному законі, а отже вона обов’язкова до виконання. Водночас, така вимога КПК України лишає дискрецію органу досудового розслідування чи процесуального керівництва у кожному конкретному випадку зважувати, чи завдаватиме факт передачі активу в управління шкоди кримінальному провадженню, чи ні.
Ні Спеціальний закон, ні КПК України не містять вимоги про передачу в управління активів разом із супровідною документацією, що вимагається для ефективного користування та розпорядження ними згідно з вимогами чинного законодавства.

Натомість на практиці АРМА завжди зацікавлене в одержанні від органів досудового розслідування та органів прокуратури якомога більш комплексної інформації, документації, що стосується переданих в управління активів, адже від якості та повноти таких відомостей безпосередньо залежить оперативність організації заходів з управління активами. Зокрема йдеться про:
• опис ідентифікаційних даних, характеристик і властивостей активу;
• правовстановлюючі документи на актив;
• визначення кола осіб, яким належать майнові права щодо активу, підстави виникнення таких майнових прав;
• визначення кола судових спорів, інших обтяжень юридичного, економічного чи фактичного характеру, наявних щодо активу;
• будь-яких інших відомостей, що мають значення для цілей досягнення мети управління — збереження чи збільшення вартості активу.

Оперативне одержання такої інформації сприятиме ефективному управлінню відповідним активом. Натомість брак своєчасної інформації щодо активу може значно уповільнити процес передання їх в управління чи навіть його унеможливити (особливо за умов недобросовісної поведінки зацікавлених третіх осіб).

5.3 Судова практика застосування положень законодавства про активи, які можуть бути передані в управління АРМА

Про необхідність дотримання вимог до активів, що можуть бути передані в управління АРМА, встановлених статтею 100 КПК України та статтею 19 Спеціального закону, зазначено у всіх без винятків ухвалах слідчих суддів, ухвалених з питань передачі активів в управління АРМА.

Водночас, є судові рішення, в яких виділено окремим переліком ці умови (див. наприклад, ухвали слідчих суддів Шевченківського районного суду м. Києва від 13.08.2018 у справі No 761/30379/18 та Дніпровського районного суду м. Києва від 15.06.2018 у справі No 755/16396/16-к).

Аналогічно, всюди в ухвалах слідчих суддів, які стосуються передачі активів в управління АРМА, в описовій частині судового рішення містяться вказівки на те, що:
1) постановою слідчого активи визнано речовими доказами;
2) ухвалою слідчого судді на активи накладено арешт (див., наприклад, ухвали слідчих суддів Печерського районного суду м. Києва від 28.09.2017 у справах No757/53399/17-к, 757/53398/17-к, No757/53395/17-к,757/53401/17-к,No757/53397/17-к,No757/53393/17-к, від 31.01.2018 у справі No 757/5066/18-к, від 16.02.2018 у справах No757/8726/18-к, No757/8709/18-к, No757/8710/18-к, No757/8703/18- к, No757/8708/18-к, Солом’янського районного суду м. Києва від 29.03.2018 у справі No 760/7819/18).

Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 15.06.2018 у справі No 755/16396/16-к було відмовлено у задоволенні заяви АРМА про роз’яснення ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 29.05.2018 у справі No 755/16396/16-к.

Водночас, відмовляючи у задоволенні зазначеної заяви, слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва провів аналіз кола активів, що можуть бути передані в управління АРМА, та зазначив таке:
«В управління АРМА можуть передаватися лише активи, які відповідають таким умовам: на них накладено арешт у кримінальному провадженні; арешт має передбачати заборону розпорядження (обов’язково) або користування майном (бажано); їх сукупна вартість становить понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; це не завдає шкоди кримінальному провадженню.

Спеціальний закон та КПК України не містять обмежень щодо типів, видів активів, які можуть передаватися в управління АРМА, так само як і обмежень щодо видів злочинів, у кримінальних провадженнях з розслідування яких були арештовані відповідні активи».

Саме таких висновків дійшов слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва в ухвалі від 13.08.2018 у справі No 761/30379/18.

Згідно з абзацом 7 частини 6 статті 100 КПК України передаватися в управління АРМА можуть лише ті речові докази, вартість яких становить понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 19 Спеціального закону АРМА здійснює управління лише тими активами, сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня відповідного року.

Встановлюючи відповідність активів зазначеним у КПК України та Спеціальному законі вартісним критеріям, слідчі судді в ухвалах про передачу активів в управління АРМА зазначають, зокрема в:
1) ухвалах слідчих суддів Печерського районного суду м. Києва від 28.09.2017 у справах No 757/53397/17-к, No 757/53399/17-к, No 757/53401/17-к, No 757/53400/17-к, від 31.01.2018 у справі No 757/5066/18-к,від19.12.2017усправіNo757/75544/17-к,від12.02.2018 у справі No757/7520/18-к, від 31.01.2018 у справі No757/5066/18- к, від 16.02.2018 у справах No757/8726/18-к, No757/8709/18-к, No757/8710/18-к, No757/8703/18-к, No757/8708/18-к:
«Приймаючи таке рішення, слідчий суддя оцінює індивідуальні ознаки та властивості арештованого у цьому кримінальному провадженні майна, вартість якого значно перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2017 р., що підтверджується протоколом огляду прокурора, та як наслідок виходить з того, що зазначені у клопотанні підстави для передачі майна на здійснення заходів з управління ним наявні та підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних, наведених у клопотанні слідчого та доданих матеріалах…»;

2) в ухвалах слідчих суддів Печерського районного суду м. Києва від 17.01.2018 у справі No 757/1883/18-к, від 29.05.2018 у справі No 757/25776/18-к, від 18.06.2018 у справі No 757/29328/18-к та Солом’янського районного суду м. Києва від 29.03.2018 у справі No 760/7819/18, від 01.06.2018 у справі No 760/9773/18, від 11.07.2018 у справі No 760/17013/18, від 30.05.2018 у справі No 760/14056/18:
«Приймаючи таке рішення, слідчий суддя оцінює індивідуальні ознаки та властивості арештованого у даному кримінальному провадженні майна, вартість якого значно перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2018 р., та як наслідок виходить з того, що зазначені у клопотанні підстави для передачі майна на здійснення заходів з управління ним наявні та підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних, наведених у клопотанні прокурора та доданих матеріалах, й водночас враховує, що слідчий суддя на цьому етапі провадження не має права вирішувати питання, які має вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема не має права оцінювати докази з погляду їх достатності і допустимості, а лише зобов’язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити необхідність передачі такого майна на здійснення заходів з управління ним для забезпечення їх збереження чи збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому частини шостої статті 100 КПК України, такої самої вартості – для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом»;

3) в ухвалі слідчого судді Солом’янського районного суду м. Києва від 24.05.2018 у справі No 760/11931/18:
«Відповідно до частини шостої статті 100 КПК України речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності — за рішенням слідчого судді чи суду до Національного агентства Украї- ни з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними для забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості.

Згідно з частиною сьомою статті 100 КПК України у випадках, передбачених пунктами 2, 4 та абзацом сьомим частини шостої цієї статті, слідчий за погодженням із прокурором або прокурор звертається з відповідним клопотанням до слідчого судді місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, або до суду під час судового провадження, яке розглядається згідно зі статтями 171–173 цього Кодексу.

Як зазначив детектив, вартість вказаного нерухомого майна та корпоративних прав, на які накладено арешт, значно перевищує 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у зв’язку з цим зазначене арештоване майно може бути передане АРМА для здійснення заходів з управління ним для забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості».

Тобто, слідчий суддя на власний розсуд оцінює достатність і допустимість доказів, наданих органами досудового розслідування та/або прокуратури, які доводять (засвідчують) те, що вартість активів становить понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

5.4 Види арештованих активів, що можуть передаватися в управління, згідно з актами міжнародного
та іноземного права

Аналізуючи практику роботи іноземних установ з управління арештованими/замороженими, конфіскованими активами, усі вони уповноважені на національному рівні управляти як рухомим так і нерухомим майном, а також готівковими чи безготівковими коштами. Способи управління тими чи іншими видами активів залежить від його типу, виду і характеристик.

Досвід діяльності таких установ свідчить, що у більшості випадків підлягає продажу передусім рухоме майно, а також майно, зберігання чи управління яким ускладнено певними його властивостями чи характеристиками (габаритність, громіздкість). Таке майно підлягає реалізації, якщо заходи з управління чи зберігання потребують значних фінансових та/або управлінських ресурсів (наприклад, об’єкти незавершеного будівництва), а також якщо для зберігання майна необхідні спеціальні умови або технології.

Продаж арештованих активів, котрі швидко втрачають свою економічну вартість, чи зберігання яких вимагає великих фінансових затрат, — загальноєвропейська практика. Наприклад, у ЄС арештовані автомобілі продаються, оскільки презумується, що вони швидко втрачають вартість; літаки та кораблі продаються, оскільки зберігати їх дорого порівняно з іншими транспортними засобами. Основна вимога, прописана як у директивах ЄС так і в нормах національного законодавства держав-членів ЄС, це збереження економічної вартості арештованого майна. Так, у липні 2017 р. Франція арештувала і виставила на продаж майно Теодоро Нгема Обіанг Мангу, сина президента Екваторіальної Гвінеї, яке знаходилося в Парижі, зокрема 20-кімнатну квартиру вартістю приблизно 80 млн євро (91 млн доларів США) та автопарк розкішних автомобілів.

Як свідчить річний звіт французького Агентства з розшуку активів (AGRASC)2 за 2013 р., до винесення рішень у справах було продано арештовані автомобілі преміум-класу (зокрема Bugatti, Ferrari, Maserati, Mercedes, Porsche, Rolls Royce, Bentley) за 2,8 млн євро.

Згідно зі статтями 117 та 118 кримінально-процесуального Кодексу Нідерландів, Бюро прокуратури Нідерландів з питань повернення активів, отриманих злочинним шляхом, уповноважене здійснювати реалізацію транспортних засобів, суден, літаків, ювелірних виробів, нерухомості й іншого арештованого/конфіскованого майна.

За загальним принципом у всіх юрисдикціях управління коштами передбачає їх розміщення в банках. У цьому разі кожна держава уповноважена на законодавчому рівні сама вирішувати, у яких саме банках (державних чи комерційних) будуть розміщені такі кошти, а також визначати тип рахунку (депозитний чи поточний), на якому зберігатимуться гроші.

  1. Детальніше див. Розділ IV цих Настанов
  2. Agence de gestion et de recouvrement des avoirs saisis et confisques. URL: http://www.justice.gouv.fr/publication/rap_agrasc_2013_en.pdf
    (last accessed 06.09.2018)
Інші теми
I
ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ІНСТИТУТУ УПРАВЛІННЯ АРЕШТОВАНИМ МАЙНОМ В УКРАЇНІ ТА У СВІТІ
VI
ПІДСТАВИ ДЛЯ ПЕРЕДАЧІ АКТИВІВ В УПРАВЛІННЯ АРМА
IX
РЕАЛІЗАЦІЯ ЯК СПОСІБ УПРАВЛІННЯ АРЕШТОВАНИМИ АКТИВАМИ