IX. РЕАЛІЗАЦІЯ ЯК СПОСІБ УПРАВЛІННЯ АРЕШТОВАНИМИ АКТИВАМИ

9.1 Ключові положення нормативних актів

Відповідно до частини 1 статті 21 Спеціального закону, управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється АРМА шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління.

Відповідно до частин 4–6 статті 21 Спеціального закону, майно, зокрема у вигляді предметів чи великих партій товарів, зберігання якого через громіздкість або з інших причин неможливе без зайвих труднощів, або витра- ти із забезпечення спеціальних умов зберігання якого чи управління яким співмірні з його вартістю, або яке швидко втрачає свою вартість, а також майно у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню, підлягає реалізації за цінами щонайменше не нижчих за ринкові. Примірний перелік такого майна визначено Кабінетом Міністрів України.

Активи, визначені частиною 4 цієї статті, передаються для реалізації без згоди власника на підставі ухвали слідчого судді або суду, копію якої надсилають АРМА негайно після її винесення з відповідним зверненням прокурора. Передача для реалізації активів може також здійснюватися за згодою їх власника, її копія надається АРМА з відповідним зверненням прокурора.

Реалізація здійснюється визначеними на конкурсних засадах юридичними особами. Порядок відбору таких юридичних осіб, порядок реалізації активів на прилюдних торгах (аукціонах) та/або електронних торгах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Рішення про передачу для реалізації активів вартістю понад 10 тис. розмірів мінімальних заробітних плат погоджується спеціально створеною при АРМА Міжвідомчою комісією з питань реалізації активів.

Положення про Міжвідомчу комісію з питань реалізації активів та її склад затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Одержані від реалізації активів кошти зараховуються на депозитні рахунки АРМА.

Відповідно до абзацу 7 частини 6 статті 100 КПК України, речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності – за рішенням слідчого судді або суду АРМА, для здійснення заходів з управління ними для забезпечення їх збереження чи збереження їх економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці 1 цієї частини, такої самої вартості — для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.

Процедурні норми права, що регламентують відносини у сфері реалізації арештованих активів у кримінальних провадженнях, закріплено положеннями Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2017 No719, постанови Кабінету Міністрів України «Про відбір на конкурсних засадах юридичних осіб, які здійснюють реалізацію арештованих активів» від 09.08.2017 No 558 та постанови Кабінету Міністрів України «Про Міжвідомчу комісію з питань реалізації активів» від 11.10.2017 No768.

9.2 Підстави, способи, умови та наслідки реалізації арештованих активів як шляху (способу) управління ними

Реалізація арештованих активів, що передані АРМА для здійснення заходів з управління ними, є вимушеним та оперативним заходом кримінально-процесуального характеру, спрямованим на збереження економічної вартості певного майна. Шляхом реалізації відбувається зміна форми активу з матеріальної у грошові кошти, які в подальшому стають об’єктом управління АРМА.

Під реалізацією арештованих активів слід розуміти систему юридичних та фактичних дій за участі АРМА, оцінювачів, юридичних осіб, які безпосередньо здійснюють реалізацію таких активів, учасників прилюдних торгів (аукціонів) та/або електронних торгів, спрямованих на перехід (передачу, відступлення) права власності чи іншого права на актив до нового власника (набувача) в обмін на сплату за ці активи їх ринкової ціни.

Наявне в АРМА право на реалізацію арештованих активів засноване на повноваженні розпорядження, охоплюваного поняттям управління активами, закріпленому в пункті 4 частини 1 статті 1 Спеціального закону, та полягає в продажі майна у порядку, встановленому для виконання судових рішень (в даному разі у порядку виконання ухвали слідчого судді, суду).

9.2.2 Підставами для здійснення АРМА заходів щодо реалізації арештованих активів можуть бути:

1) згода законного власника на реалізацію АРМА відповідних активів;

2) ухвала слідчого судді або суду про те, що вирішено передати активи АРМА саме для реалізації. До прикладу, відповідно до Ухвали слідчого судді Солом’янського районного суду м. Києва від 01.06.2018 у справі No 760/9773/18 АРМА було прямо дозволено та доручено реалізувати арештовані активи у вигляді зернової продукції, мотивуючи тим, що реалізація забезпечить інтереси власника, оскільки гарантує збереження його вартості, усуває небезпеку його втрати, тим самим компенсуються всі негативні наслідки застосування такого арешту;

3) ухвала слідчого судді або суду про те, що вирішено передати активи АРМА для здійснення заходів з управління ними шляхом реалізації або передачі в управління на підставі договору. До прикладу, відповідно до Ухвали слідчого судді Солом’янського районного суду м. Києва від 01.06.2018 у справі No 760/14539/18, АРМА передано в управління для реалізації або передачі в управління за договором на підставах, у порядку та на умовах, визначених статей 19, 21 Спеціального закону, майно як єдиний майновий комплекс;

4) ухвала слідчого судді або суду про те, що вирішено передати активи АРМА для здійснення заходів з управління. До прикладу, Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Києва від 18.04.2018 у справі No 552/1251/18 здійснено оцінювання дій АРМА щодо реалізації активів, які було передано АРМА на підставі Ухвали апеляційного суду Полтавської області від 28.12.2017. Останньою АРМА було передано зерно для здійснення заходів з управління ним для забезпечення його збереження, тобто без чітко визначеного повноваження реалізувати цей актив. Уважно проаналізувавши обставини, слідчий суддя вирішив, що реалізація активів АРМА відбулася законно, а відтак було вирішено скасувати арешт зерна.

9.2.3 Під час вирішення питання про те, яке арештоване майно підлягає реалізації, слід брати до уваги таке.

Відповідно до частини 4 статті 21 Спеціального закону, майно, примірний перелік якого визначено ПКМУ No 685, що підлягає реалізації за цінами, щонайменше не нижчими від ринкових.

Підпунктом 16 пункту 4 Положення про АРМА визначено, що АРМА приймає рішення про належність активу, переданого АРМА в управління без визначення шляху управління ним, до видів майна, визначених у Примірному переліку.

Відповідно до пункту 2 Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів

України від 27.09.2017No 719, реалізації підлягають активи, передані АРМА в управління (для реалізації чи без визначення шляху управління ними) на підставі ухвали слідчого судді, суду або згоди власника активів, та підлягають реалізації на підставі частин 4 та 5 статті 21 Спеціального закону.

Отже, саме Спеціальний закон визначає, які арештовані активи підлягають реалізації. Натомість АРМА уповноважене визначити належність арештованого майна до видів, визначених у Примірному переліку, якщо таке майно передано в управління АРМА без визначення слідчим суддею, судом шляху (способу) управління ним безпосередньо в ухвалі слідчого судді, суду.

У разі вирішення питання про належність арештованого майна до Примірного переліку пропонується керуватися таким.

Зазначений Примірний перелік побудовано так, що під час визначення належності арештованого майна до видів майна, вказаних у такому переліку, першочергове значення має аналіз властивостей і характеристик конкретного арештованого активу (у значенні цих термінів за ПКМУ No685).

Відповідно до пункту 2 ПКМУ No685:

  • реалізації підлягаєбудь-яке майно,на яке накладено арешт у кримінальному провадженні або в позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх витребування, за умови його приналежності до одного чи більше видів майна, визначених у примірному переліку, затвердженому цією постановою;
  • відповідний Примірний перелік не є вичерпним;
  • реалізації може підлягати майно, не визначене у вказаному Примірному переліку, якщо його реалізація забезпечуватиме збереження та/або збільшення вартості такого майна ефективніше порівняно з його переданням в управління за договором управління майном у порядку та на умовах, визначених Спеціальним законом;
  • віднесення майна до такого, що підлягає реалізації згідно з Примірним переліком виключно за наведеними у ньому прикладами, не являє підстави для його реалізації, якщо таке майно не відповідає ознакам одного чи більше видів майна у Примірному переліку.Для успішної реалізації арештованих активів посадові та службові особи АРМА, на яких покладено обов’язок здійснення заходів з управління конкретними арештованими активами, зобов’язані зібрати усю можливу наявну інформацію та документи стосовно активів, що підлягають реалізації. Для цього уповноважені особи АРМА мають отримати, насамперед від Сторони прокуратури, відповідні паспорти, свідоцтва, атестати, інструкції, ключі доступу тощо, які є приналежністю відповідних активів. Окрім того, керуючись пунктом 2 частини 2 статті 11 Спеціального закону, уповноважені особи АРМА мають витребувати таку інформацію від будь-яких осіб, у яких відповідні документи чи інформація є або має бути у розпорядженні.

У разі, якщо належним шляхом (способом) управління арештованим активом є реалізація, то реалізація має бути здійснена максимально оперативно (але з додержанням усіх процедур, зокрема в частині мінімальної їх тривалості, де це встановлено нормативними актами). У такому разі АРМА виконується вимога вчинення дій своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10 частини 2 статті 2 КАС України).

Під час вирішення питання щодо можливості реалізації арештованого активу без шкоди для кримінального провадження слід брати до уваги таке.

Слідчий разом з прокурором, приймаючи для себе рішення подати до суду клопотання про передачу речового доказу АРМА для здійснення заходів з управління ним без визначення шляху (способу) управління ним, або ж відразу для їх реалізації, а в подальшому – слідчий суддя, суд, здійснюючи оцінювання доводів цього клопотання, у результаті визначаються з тим, чи зашкодить кримінальному провадженню здійснення АРМА заходів з управління активом безвідносно до шляху (способу) управління ним.

Відтак сам факт передачі активів в управління АРМА без визначення конкретного шляху управління ними або ж з прямою вказівкою, що таке управління має здійснюватись шляхом реалізації, свідчить про те, що їх реалізація не може зашкодити кримінальному провадженню.

Відповідно до підпункту 14 пункту 4 Положення про АРМА, АРМА здійснює заходи, пов’язані з фактичним прийняттям активів в управління за зверненням прокурора або слідчого за вказівкою прокурора, приймає від прокурора активи згідно з актами приймання-передачі.

Від надходження до АРМА відповідного рішення слідчого судді, суду чи згоди власника активів до моменту передачі активів на реалізацію відповідній юридичній особі може минути певний час. До фактичного прийняття АРМА відповідних активів від сторони прокурора за його схоронність несе відповідальність остання.

Нормою абзацу 2 частини 5 статті 21 Спеціального закону визначено два шляхи реалізації арештованих активів:

1) прилюдні торги (аукціон), та/або 2) електронні торги.

Водночас, вибір шляху реалізації арештованих активів є сферою дискреції АРМА та залежить від властивостей відповідних активів, що зумовлюють прийнятність обрання відповідного шляху реалізації. На- приклад, традиційно реалізація ювелірних виробів, антикваріату тощо здійснюється за допомогою прилюдних торгів (аукціонів).

Принципова вимога до реалізації арештованих активів полягає в тому, що вони мають бути реалізовані за цінами, щонайменше не нижчими від ринкових (частина 4 статті 21 Спеціального закону). Встановлення цієї законодавчої вимоги пояснюється особливою природою цього шляху управління арештованими активами. На цьому етапі кримінального провадження йдеться про розпорядження АРМА майном, яке на- лежить особі, котрій органами досудового слідства навіть не вручено підозру. Відтак АРМА забезпечує відчуження майна яке, на відміну від ситуації з конфіскацією або стягненням в дохід держави, належить особі за правом приватної власності чи іншим приватно-правовим титулом. Окрім того, за наявності відповідних правових підстав, у АРМА може виникнути обов’язок повернути вартісний еквівалент арештованого активу, оскільки від АРМА вимагається зберегти економічну вартість активів в управлінні. Отже, реалізація арештованих активів за ринковими цінами є підґрунтям забезпечення збереження економічної вартості цих активів.

Положеннями КПК України та Спеціального закону не визначено критеріїв ринкових цін, про які йдеться у частині 4 статті 21 Спеціального закону. Найближче за змістом визначення ринкової ціни закріплено у підпункті 14.1.219. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, згідно з яким ринкова ціна – ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони взаємно незалежні юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності – однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Спираючись на викладене визначення ринкової ціни, можна стверджувати, що у будь-якому разі ринковою ціною арештованого активу є ціна, що склалася у результаті його реалізації на відкритих торгах (аукціоні) або електронних торгах та яка була зафіксована у відповідному договорі між АРМА та покупцем.

Водночас, ринкова ціна арештованих активів формується на порівнянні видів активів за схожих обставин їх реалізації. Наприклад, можна вести мову про ринкову ціну автомобілів однакової марки, комплектації, технічного стану та року випуску. Проте, якщо наразі немає стійкої та повторюваної практики реалізації певного виду арештованих активів (наприклад, реалізація унікального виробу образотворчого мистецтва), то має діяти презумпція того, що АРМА забезпечило реалізацію цих активів за ринковою ціною, якщо не доведено протилежного.

Законодавством України закріплено декілька передумов, у разі виконання яких можна стверджувати, що АРМА досягнуло під час реалізації активів умови продажу за ринковою ціною.

По-перше, за початкову ціну реалізації активу беруть його ринкову вартість, що визначається суб’єктом оцінної діяльності внаслідок проведення процедури оцінювання та яка фіксується в його звіті. Відтак орієнтиром початку реалізації арештованих активів є їх ринкова вартість, тобто вартість, за яку можливе відчуження об’єкта оцінювання на ринку подібного майна на дату оцінювання за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна зі сторін діяла зі знанням справи, розсудливо та без примусу (пункт 3 Національного стандарту No 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 No 1440).

Як наслідок, в абзаці 2 пункту 8 Порядку реалізації арештованих активів закріплено вимогу про те, що ринкова вартість активу, який становить відповідний лот, визначається на підставі звіту про оцінювання активу, яке проводиться на кожні перші та повторні електронні торги. Гарантією того, що у відповідному звіті про оцінювання зафіксовано саме ринкову вартість, є те, що оцінювач може бути притягнутий до кримінальної відповідальності на підставі частини першої статті 384 КК України за завідомо неправдивий звіт про оцінювання майна.

По-друге, як орієнтир визначення стартової ціни на всіх електронних торгах арештованими активами є визначена у звіті про оцінювання на перших електронних торгах ринкова вартість таких активів (пункт 16 Порядку реалізації арештованих активів).

Наприклад, за умови, що за звітом про оцінювання на перші електронні торги актив оцінено в 1 млн грн, а відбуваються треті електронні торги, то, враховуючи вимоги пункт 16 Порядку реалізації арештованих активів, стартова ціна на повторних третіх електронних торгах не може бути меншою за 700 тис. грн (незалежно від того, що за звітом на ці торги суб’єкт оцінної діяльності визначив вартість активів на рівні 600 тис. грн).

По-третє, законодавчо обмежено мінімальний розмір стартової ціни активу за результатами всіх повторних електронних торгів до рівня, що не може бути менше від 70 % для нерухомого майна та 50 % для рухомого майна, виходячи з його ринкової вартості за звітом про оцінювання на перших електронних торгах (пункт 16 Порядку реалізації арештованих активів).

Наприклад, якщо за звітом про оцінювання на перших електронних торгах визначено ринкову вартість квартири на рівні 1 млн грн, то у результаті усіх повторних електронних торгів таку квартиру не може бути реалізовано на електронних торгах за ціною менше 700 тис. грн.

По-четверте, орієнтиром особи, що перемогла на електронних торгах, є запропонована ним найвища цінова пропозиція на перших і повторних електронних торгах (абзац 1 пункту 20 Порядку реалізації арештованих активів). Проте переможцем на перших електронних торгах може бути визначено особу, яка запропонувала стартову ціну, за умови, що інших пропозицій не надійшло, оскільки власне стартова ціна активу на перших електронних торгах є орієнтиром стартової ціни активів на повторних електронних торгах.

По-п’яте, на формування ринкової ціни арештованих активів впливає належне виконання організатором торгів дій із забезпечення зберігання активів, переміщення та демонстрації активів, поширення відомостей про передані для реалізації активи (абзац 1 пункту 7 та пункт 18 Порядку реалізації арештованих активів).

По-шосте, формуванню ринкової ціни на арештовані активи сприяє також правило про те, що у разі визнання електронних торгів такими, що не відбулися, за рішенням АРМА відповідні активи можуть бути передані організатору, який використовує іншу електронну торгову систему, для проведення нових електронних торгів (пункт 26 Порядку реалізації арештованих активів).

По-сьоме, певною гарантією забезпечення реалізації АРМА арештованих активів за ринковою ціною є те, що рішення про передачу для реалізації активів вартістю понад 10 тис. розмірів мінімальних заробітних плат погоджується спеціально створеною при АРМА Міжвідомчою комісією з питань реалізації активів (абзац 3 частини 5 статті 21 Спеціального закону).

Відповідно до Спеціального закону інститут реалізації арештованого майна передбачає подальше збереження одержаних від реалізації коштів та повернення їх власнику, якщо його буде визнано невинуватим у вчиненні злочину і скасовано арешт на майно. Принципом управління є збереження економічної вартості активу, а отже якщо він підлягає реалізації, то за ринковою вартістю і невдовзі після арешту, що передбачає максимальне попередження знецінення активу.

Після продажу активу кошти підлягають зарахуванню на депозитний рахунок у державному банку і містяться там до закінчення кримінального провадження з нарахуванням відсотків.

Якщо особа буде визнана невинуватою у вчиненні злочину, вона одержує повну суму від продажу активу, а також усі нараховані на неї відсотки (у розмірі облікової ставки НБУ для гривні, що є найвищим відсотком на депозит з достроковим припиненням в Україні).

Наразі АРМА укладено договори про відкриття та ведення депозитних і поточних рахунків для зарахування на депозитні рахунки грошових коштів, одержаних від реалізації арештованих активів, з двома державними банками – АТ «Ощадбанк» та АБ «Укргазбанк».

Таким чином, передбачений Спеціальним законом інститут реалізації арештованих активів та його впровадження прийнятими на виконання Спеціального закону підзаконними актами (зокрема ПКМУ No 685) передбачає максимальне гарантування прав власника на збереження грошового еквіваленту проданого активу у разі скасування арешту.

9.3 Судова практика застосування положень законодавства з питань реалізації арештованого майна

В ухвалах слідчих суддів Солом’янського районного суду м. Києва від 27.06.2018 у справі No 760/16572/18 та від 07.06.2018 у справі No 760/14539/18 наголошується, зокрема, що «Великою вісімкою» (G8) в межах підгрупи з кримінально-правових питань 27.04.2005 схвалено Кращі практики щодо адміністрування арештованих активів (G8 Best Practices for the Administration of Seized Assets). Як зазначено у відповідних рекомендаціях, вони спрямовані, зокрема, на допомогу державам у збереженні вартості арештованих активів. Водночас, одна з ключових рекомендацій полягає в тому, що в судовому провадженні, відповідно до національного законодавства, має бути дозволено продаж активів до винесення остаточного рішення суду у справі та застосування заходів конфіскації або стягнення активів у дохід держави стосовно тих активів, які швидко псуються або швидко знижуються у вартості, наприклад, судна, літаки, автомобілі, тварини, ферми з вирощування сільськогосподарських культур тощо. Держава має забезпечити розгляд питання про надання дозволу на продаж до винесення остаточного рішення суду у справі активів, надто обтяжливих для управління. У свою чергу, отримані від реалізації доходи мають бути збережені згідно з національним законодавством до винесення остаточного рішення суду та застосування заходів конфіскації або стягнення активів у дохід держави.

Переважно суди дотримуються позиції, відповідно до якої визначення конкретного шляху управління активами (реалізація або управління за договором), є дискреційними повноваженнями АРМА. Згідно з правовими висновками, викладеними в ухвалі слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 15.06.2018 у справі No 755/16396/16-к, відповідно до частини 1 статті 21 Спеціального закону, управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється АРМА шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління (за договором). Водночас, як наголошено у цьому судовому рішенні, питання про те, у який спосіб АРМА буде виконувати судове рішення, перебуває у площині його дискреційних повноважень.

Натомість, в ухвалі Солом’янського районного суду м. Києва від 01.06.2018 у справі No 760/9773/18 слідчий суддя в резолютивній частині самостійно визначив шлях управління арештованим майном, надавши АРМА дозвіл та, відповідно, доручення здійснити реалізацію 7 350 000 кг арештованого зерна кукурудзи 3 сорту.

9.4 Реалізація арештованого майна в актах міжнародного права та в іноземних юрисдикціях, практиці роботи іноземних установ, подібних до АРМА

9.4.1 Загальні положення актів міжнародного права про можливість реалізації арештованих активів

Частиною 2 статті 10 Директиви ЄС No 42 про арешт і конфіскацію предметів злочинної діяльності та доходів від неї в ЄС встановлено, що країни-члени ЄС зобов’язані забезпечити, щоб заходи з ефективного розпорядження арештованими активами охоплювали можливість реалізації таких активів.

Довідник Організації американських держав щодо Систем управління активами у Латинській Америці та Документ про найкращі практики щодо управління арештованими та конфіскованими активами (2011 р.) характеризує продаж до конфіскації або розпорядження як хорошу практику, особливо для активів, котрі швидко псуються або знецінюються. Найкращими практиками країн Великої вісімки щодо управління арештованими активами також рекомендовано продавати до конфіскації активи, котрі швидко псуються, швидко втрачають цінність (наприклад, судна та літаки) або занадто обтяжливі для утримання. Ці ініціативи привели до значного збільшення кількості країн, які наразі передбачають продаж активів до конфіскації у своєму законодавстві.

Згідно зі звітом1 Міжурядової робочої групи відкритого складу з повернення активів Конференції держав-учасниць Конвенції ООН проти корупції, на сьогодні дедалі більша кількість держав запроваджує практику продажу рухомого і нерухомого майна до остаточного рішення суду. Якщо раніше такі заходи застосовувались до товарів, котрі швидко псуються та втрачають свою вартість, то на сьогодні, у зв’язку зі зростанням витрат на зберігання/утримання майна впродовж тривалого часу, трапляється дедалі більше випадків продажу арештованого майна до остаточного рішення суду.

9.4.2 Найбільш типові критерії, за якими арештовані активи підлягають реалізації, в актах іноземного права

  1. активи, котрі швидко псуються. Більшість країн, зокрема Бразилія, Канада, Чеська Республіка, Перу, Танзанія і Таїланд, дозволяють здійснювати продаж до конфіскації або розпорядження швидкопсувними товарами; деякі з них застосовують критерії, що й у разі досудової реалізації товарів, арештованих як докази у кримінальній справі. У Коста-Риці можуть бути продані, передані або знищені швидкопсувні товари, паливо, будівельні матеріали, брухт, основні хімікати, прекурсори і тварини до остаточного винесення вироку в кримінальній справі (Акт про конфіскацію майна, затверджений Постановою No 27-2010).У Гондурасі швидкопсувні товари визначають як активи, котрі стануть непридатними протягом короткого часу, тому можуть бути швидко продані. Законодавство Колумбії дозволяє Управлінню з управління активами – Товариству зі спеціальних активів (Sociedad de Activos Especiales) — відчужувати активи до суду, якщо вони швидкопсувні, затратні або мають тенденцію до погіршення стану;
  2. швидке знецінення майна. Канада передбачає розпорядження майном, котре швидко знецінюється (Акт про управління арештованим майном, Канада, 1993 р.). У деяких провінціях Канади до таких товарів належать автомобілі. Хоча є розбіжності щодо того, що означає цей термін. Суди в одній провінції вважають, що автомобілі стрімко знецінюються, тоді як в інших провінціях транспортні засоби не вважаються активами, котрі швидко псуються і мають зберігатися до завершення судового розгляду. Коста-Рика дозволяє проводити продаж активів до конфіскації, коли є ризик амортизації, погіршення стану або швидкого руйнування. До цієї категорії належать самохідні активи (транспортні засоби, човни та літаки), а також активи, котрі швидко знецінюються, такі як тварини та продукти харчування. У Чеській Республіці можуть бути продані арештовані активи, котрі швидко втрачають цінність, а також активи, якщо витрати на їх зберігання або експлуатацію непропорційні до їх вартості, або якщо управління активами вимагає особливих умов. За цих обставин закон дає право продавати вилучені активи без дозволу власника. У Таїланді активи можуть бути продані, навіть якщо ризик амортизації спричиняється недбалістю або неналежним управлінням. Бразилія дозволяє продаж до конфіскації або розпорядження лише у разі значної амортизації;

c. витрати на зберігання або технічне обслуговування не відповідають пропорційній вартості активу. У Гондурасі (Акт про конфіскацію майна, затверджений Постановою No 27-2010) та Нідерландах (Кримінально-процесуальний кодекс, глава IV, розділ третій), якщо витрати на зберігання непропорційні до вартості активів, вони можуть бути продані до видання рішення про конфіскацію. У Коста-Риці та Перу (законодавчий акт No 1104 від 19 квітня 2012 р.), якщо витрати на зберігання та збереження арештованих активів занадто великі, вони можуть бути продані або знешкоджені до рішення про конфіскацію. Також у Колумбії арештовані активи можуть бути продані, якщо їх управління призведе до негативного балансу витрат і користі;

d. активи занадто складні для управління або їх управління вимагає спеціальних умов чи експертизи, котрі не є доступними. Бразилія дозволяє здійснювати продаж до конфіскації або розпорядження, якщо важко підтримувати активи. Нідерланди продають товари, непридатні до зберігання, наприклад, спецтехніку або автотранспорт. У Таїланді активи можуть продаватися, якщо вони можуть призвести до непотрібного тягаря для держави через їх особливості. Наприклад, це речі, які можуть бути легко пошкоджені або є брудними, такими, що мають поганий запах, тривожного або дратівливого характеру; важкі предмети, які неможливо перемістити; небезпечні предмети (хімікати або легкозаймисті речовини); активи, які вимагають зберігання в певних умовах для збереження їх вартості або вимагають спеціальних процедур. Колумбія дозволяє продаж або знищення активів, які можуть спричинити шкоду навколишньому середовищу;

  1. товари, які легко замінити. У Бельгії та Нідерландах можна просто продати активи, які легко замінюються, вартість яких легко визначити та які можуть спричинити амортизацію, пошкодження або непропорційні витрати;
  2. оплата юридичного представництва та витрат, понесених щодо інших арештованих активів. В Австралії активи можуть бути продані для оплати витрат комісії з правової допомоги. У Канаді, Новій Зеландії та Об’єднаному Королівстві арештоване майно може бути продане для покриття витрат на підтримання вартості інших активів, таких як погашення іпотеки;
  3. неможливість визначення власника. У Румунії законом передбачено спеціальне положення щодо продажу арештованих транспортних засобів, власників яких не можна визначити. У цих випадках прокурор має довести всі необхідні умови для продажу арештованих транспортних засобів, зокрема неможливість визначити власника. Суд вирішує на підставі поданих доказів, але рішення може бути оскаржене.

9.4.3 Згода власника активів як підстава для реалізації арештованого майна

Більшість юрисдикцій дозволяють продаж до конфіскації чи розпорядження арештованим активом за згодою власника та відповідної установи, відповідальної за виконання рішення про арешт. Якщо згоду власника отримано, продаж до конфіскації рідко вимагає подальшого судового втручання. Власники, швидше за все, погоджуються продавати, якщо правова база передбачає продаж до конфіскації або коли встановлено правовий прецедент, що дозволяє продаж за аналогічних обставин. Згоду на продаж зазвичай отримати легше, коли до власника звертається щодо продажу третя сторона, яка не залежить від правоохоронних органів, наприклад, довірчий керуючий. Більшість країн, які дозволяють здійснювати продаж до конфіскації або розпорядження активами без згоди власника, вимагають від суду або іншого компетентного органу санкціонувати продаж. Якщо країни мають повноваження на продаж в установах, таких як органи прокуратури, служба управління активами чи інший виконавчий або адміністративний орган, власник зазвичай має право оскаржити це рішення у суді.

У Новій Зеландії офіційна уповноважена особа, котра є незалежною особою, призначеною суддею, уповноважена продати майно для збереження його вартості, але за згодою суду. В Австралії арештовані активи можуть бути предметом попереднього продажу до конфіскації або розпорядження, якщо офіційний піклувальник вважає, що майно може втратити вартість, або якщо вартість збереження майна, ймовірно, перевищить чи становитиме значну частину вартості майна або плати на правову допомогу. Навіть якщо власник заперечує проти продажу, офіційний піклувальник суду повинен продовжувати продаж.

У Чеській Республіці передбачено можливість попереднього продажу арештованих активів без схвалення власника за певних обставин. Проте власник має право оскаржити це рішення. У Бельгії лише відповідальний суддя може ініціювати процедуру продажу активів до рішення про конфіскацію. Власник має бути сповіщений і має право оскаржити рішення. Коли рішення стане остаточним, Центральне відомство з арешту і конфіскації продовжує продаж, який здійснюється спеціалізованими підрозділами Міністерства фінансів. У Нідерландах прокурор може дозволити продаж до конфіскації Бюро з вилучення кримінальних активів2 (BOOM) за умови схвалення судом, якщо його власник заперечує.

У Колумбії призначений судом управитель приймає рішення щодо продажу товарів, котрі швидко псуються, без судового втручання, хоча продаж до конфіскації або розпорядження нерухомим майном вимагає попереднього дозволу комітету, який складається з представника Президента, представника Міністерства фінансів та представника Міністерства юстиції. Управлінню з управління активами у Гондурасі дозволено продавати певні види активів до рішення про конфіскацію без судового втручання на визначених умовах. Управління з управління активами має повідомити прокуратуру та судові органи про своє рішення.

У Коста-Риці Інститут боротьби з незаконним обігом наркотиків Коста-Рики (офіс з управління активами) не потребує судового рішення щодо розпорядження активами шляхом продажу або пожертвування. Після того як він отримав майно, він несе відповідальність за управління ним, зокрема рішення щодо продажу. Після цього він звітує про зроблене перед судовими органами. Офіс управління активами має оприлюднювати дані щодо всіх продажів та пожертвувань. У Перу Національна комісія з арештованої власності (Comisión Nacional de Bienes Incautados, або CONABI3) має подати будь-яку пропозицію щодо продажу для схвалення в міжвідомчому колегіальному органі – Раді управління4.

9.4.4 Способи реалізації арештованих активів в іноземних юрисдикціях

В іноземних юрисдикціях продаж арештованого майна здійснюється або на відкритому аукціоні, або через приватний договір. Принципи, які зазвичай регулюють продаж до конфіскації: відновлення максимальної прибутковості від продажу за мінімальною вартістю, зручність розпорядження та забезпечення прозорого обліку процесу.

Для того, щоб активи, які продаються, забезпечували максимально можливу віддачу з мінімальними витратами, Finshop (підрозділ Майнових служб у Міністерстві фінансів Бельгії) управляє продажем до конфіскації арештованого рухомого майна, дотримуючись чітких правил. Для Finshop першим кроком у процесі є прийняття рішення про умови продажу, котрі будуть застосовані, та визначення, чи буде продаж здійснюватися шляхом відкритих торгів онлайн (eBay), шляхом письмових пропозицій або прямих продажів (з його магазину). Потім Finshop бере на себе відповідні рекламні заходи, такі як реклама на веб-сайті Майнових служб, розсилка зацікавленим сторонам і реклама у місцевих, національних та спеціалізованих ЗМІ. Finshop організовує інспекційні візити та відкритий для публіки двічі на місяць. Умови відвідування також публікуються в каталогах продажів.

У Сполучених Штатах Америки Федеральна виконавча служба залучає маркетингові заходи, відповідні для активу, який буде продаватися. Вона проводить регулярні публічні аукціони в інтернеті та рекламує в спеціалізованих виданнях, коли активи будуть виставлені на спеціалізованому ринку.

Звертаючись до досвіду США, щороку в США та Пуерто-Рико проводиться близько 300 публічних аукціонів для продажу майна, яке було передано в скарбницю внаслідок порушення федерального законодавства. На продаж виставляють транспорті засоби, літаки, човни, нерухомість, ювелірні вироби, електроніку, промислове обладнання.

Управління скарбниці з конфіскації активів продає майно, яке було арештоване/конфісковане внаслідок порушення федеральних законів, що застосовуються Міністерством фінансів США та Міністерством національної безпеки США. До таких активів належить: нерухомість; загальна нерухомість; транспортні засоби, судна і літаки (у співпраці з Міністерством національної безпеки США).

Варто зазначити, що в законодавстві деяких країн є певні обмеження щодо того, хто може придбати арештований актив. Це обмеження запроваджується для попередження придбання активу злочинного походження самим зловмисником чи пов’язаними з ним особами за ціною, що може бути меншою від ринкової ціни активу.

  1. Open-ended Intergovernmental Working Group on Asset Recovery.
    URL: http://www.unodc.org/documents/treaties/UNCAC/WorkingGroups/ workinggroup2/2017-August-24-25/V1705952e.pdf (last accessed 06.09.2018)
  2. Folder Bureau Ontnemingswetgeving Openbaar Ministerie.
    URL: https://www.om.nl/onderwerpen/afpakken/@25040/folder-bureau/ (last accessed 06.09.2018)
  3. Ficiales de englaces organos beneficiaries directors uso provisional oabi. URL: http://oabi.gob.hn/ (last accessed 06.09.2018)
  4. Effective management and disposal of seized and confiscated assets. URL:http://www.portalbcft.pt/sites/default/files/anexos/unocd_administracao_e_disponibilizacao_bens_apreendidos_e_declarados_perdidos.pdf (last accessed 06.09.2018)
Інші теми
I
ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ІНСТИТУТУ УПРАВЛІННЯ АРЕШТОВАНИМ МАЙНОМ В УКРАЇНІ ТА У СВІТІ
VI
ПІДСТАВИ ДЛЯ ПЕРЕДАЧІ АКТИВІВ В УПРАВЛІННЯ АРМА