IV. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ АРЕШТОВАНИМИ АКТИВАМИ

4.1 Систематизація засад управління арештованим майном

Спеціальний закон не містить окремого переліку засад управління арештованим майном. Натомість їх можна сформулювати, виходячи із системного тлумачення положень Спеціального закону та прийнятих на його виконання підзаконних активів. Окрім того, загальним засадам управління активами присвячена окрема стаття примірного проекту договору управління майном, що застосовується на практиці АРМА. Відтак можна виокремити такі загальні засади управління арештованими активами.

1) Забезпечення збереження активів та їх економічної вартості. Цей принцип застосовується для всіх шляхів управління будь-якими арештованими активами, якщо іншого прямо не передбачено Спеціальним законом (пункт 4 частини 1 статті 1 Спеціального закону).

1.1. Якщо управління здійснюється шляхом передачі активу в управління за договором, зміст цього принципу додатково розкривається в положеннях договору управління активами так, що під ним сторони договору розуміють такий зміст та спрямування заходів з управління активами, які:
• найбільшою мірою придатні до забезпечення оцінної вартості активів станом на момент припинення управління ними на тому ж рівні, що був визначений станом на момент їх прийняття в управління з урахуванням фізичного, функціонального та економічного (зовнішнього) зносу;
• передбачають збереження придатності активів до такого використання, яке приводить до виникнення доходів станом на момент припинення управління ними на тому ж рівні, що був станом на момент їх прийняття в управління, з урахуванням фізичного, функціонального та економічного (зовнішнього) зносу.

1.2. Цей принцип також лежить в основі інструменту реалізації арештованого майна як шляху (способу) управління ним. Спеціальним законом у частині 4 статті 21 прямо визначено, що реалізації підлягає майно, зберігання якого через громіздкість або з інших причин неможливе без зайвих труднощів, або витрати із забезпечення спеціальних умов зберігання якого чи управління яким співмірні з його вартістю, або яке швидко втрачає свою вартість, а також майно у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню. ПКМУ No685 затверджено Примірний перелік арештованого майна, що підлягає реалізації.

Усі групи майна, вказані у зазначеному положенні Спеціального закону та у Примірному переліку, об’єднує те, що для цілей збереження його вартості таке майно доцільніше продати, ніж управляти ним в інший спосіб. Цей висновок додатково підтверджується положеннями ПКМУ No 685, згідно з пунктом 2 якої Примірний перелік не є вичерпним, а реалізації може підлягати майно, яке не визначене у Примірному переліку, якщо його реалізація забезпечуватиме збереження та/або збільшення вартості такого майна більш ефективно порівняно з його переданням в управління за договором управління майном у порядку та на умовах, визначених законом.

1.3. Цей принцип також продукує вимогу Спеціального закону про потребу в реалізації активів за цінами, щонайменше не нижчими за ринкові. На практиці цей принцип означає, що стартова ціна лота на перших електронних торгах дорівнює ринковій вартості активу, який становить відповідний лот, за звітом про оцінку на відповідних перших електронних торгах. Стартова ціна лота на повторних електронних торгах встановлюється не меншою за ринкову вартість активу, який становить відповідний лот, за звітом про оцінку на відповідних повторних електронних торгах (пункт 16 Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах)1.

2) Ефективність, а також збереження та збільшення вартості активів.
Цей принцип застосовується для управління такими активами як: рухоме та нерухоме майно, цінні папери, майнові та інші права, і тільки шляхом (у спосіб) їх передачі в управління на підставі договору управління (частина 3 статті 21 Спеціального закону). Принцип ефективності має такі складові:
2.1. Доходність управління активами. Відповідно до статті 24 Спеціального закону, надходження від здійснюваного АРМА управління активами перераховуються до державного бюджету. Відповідно до частини 3 статті 21 Спеціального закону, управитель має право на плату (винагороду), а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв’язку з управлінням активами, що відраховуються безпосередньо з доходів від використання прийнятих в управління активів. Ці два положення Спеціального закону свідчать, що результатом управління активами має бути надходження до бюджету, і що єдиним джерелом оплати послуг управителя є дохід від управління активами. Відтак управління активами та
спосіб їх передачі в управління за договором має бути доходним.

Примірний проект договору управління майном, що застосовується на практиці АРМА, містить такі додаткові вимоги до доходності управління арештованим майном: виникнення доходів від управління активами на рівні, не меншому за середній рівень доходів від використання аналогічного майна з метою одержання прибутку на відповідному ринку товарів, робіт і послуг в Україні. Ці положення застосовуються як базові (за умовчанням), проте можуть бути переглянуті, виходячи із властивостей і характеристик конкретного майна, особливостей ринку такого майна і якщо потребу в такому перегляді буде доведено управителем.

З цих самих міркувань у розумінні Спеціального закону не може бути визнано ефективним таке управління активами, що призводить лише до витрат (до прикладу, лише зберігання активів), зокрема використання активів виключно в соціальних цілях без одержання доходів.

2.2. Обґрунтованість витрат, здійснених управителем у зв’язку з управлінням активом. Обґрунтованість таких витрат є безпосереднім завданням контролю за ефективністю управління активами, згідно з Порядком здійснення контролю ефективності управління активами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 No3512, тобто, завжди підлягає перевірці поряд із забезпеченням збереження активу, його вартості та збільшення вартості активу, а також перерахуванням до державного бюджету надходжень від управління активом. Більше того, витрати управителя, пов’язані з управлінням активом, безпосередньо впливають на обсяг коштів, що перераховуватимуться до державного бюджету як надходження від здійснюваного АРМА управління активами.

2.3. Відповідність таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність і розумність, узвичаєнням ділового обороту та практиці комерційного використання аналогічного майна на відповідному ринку товарів, робіт і послуг в Україні. Ця вимога передбачена як складова принципу ефективності управління арештованим майном лише примірним проектом договору управління майном, що застосовується на практиці АРМА.

2.4. Врахування індивідуальних властивостей та характеристик активів у значенні цих термінів відповідно до ПКМУ No 685. Ця вимога передбачена як складова принципу ефективності управління арештованим майном лише примірним проектом договору управління майном, що застосовується на практиці АРМА. Логіка цієї вимоги така — зміст і обсяг заходів з управління майном має враховувати індивідуальні властивості та характеристики саме цього конкретного майна (а не лише типу, виду майна, до якого належить конкретний актив).

3) Строковість і непередбачувана тривалість. Цей принцип прямо не передбачено Спеціальним законом, хоча безпосередньо випливає зі змісту його положень. Частиною 3 статті 20 та частиною 8 статті 21 Спеціального закону встановлено загальне правило:
а) у разі скасування арешту прийнятих в управління активів у формі рухомого та нерухомого майна, цінних паперів, майнових та інших прав, АРМА має повернути такі активи їх законному власнику; у разі скасування арешту прийнятих в управління коштів чи банківських металів АРМА перераховує відповідні кошти та нараховані за ними проценти або здійснює переказ банківських металів та нарахованих за ними процентів на рахунок їх законного власника;
б) у разі ж, якщо активи у формі рухомого та нерухомого майна, цінних паперів, майнових та інших прав було реалізовано, АРМА повертає законному власнику одержані від цього кошти, а також проценти, нараховані як плата за користування банком такими коштами. При цьому особа законного власника (попередній власник реалізованого активу чи держава) визначається виходячи з того, як закінчиться кримінальне провадження3.

Наведені правила свідчать, що управління майном – суто тимчасовий захід, тривалість якого до того ж не піддається жодним прогнозам. Арешт може бути скасовано в будь-який час слідчим суддею чи судом за клопотанням як власника, так і третьої особи (про яку слідству, до речі, може бути невідомо), саме досудове розслідування може бути завершено без перспективи судового слідства.

Ці обставини вносять елемент істотного ризику як у діяльність АРМА з організації заходів управління майном, так і в діяльність управителя з управління арештованим майном, адже в умовах непрогнозованої тривалості управління є ймовірність вжиття низки заходів з організації управління, понесення певних витрат як АРМА, так і управителем, після чого не виключене раптове припинення управління.

У зв’язку з цим АРМА дотримується підходу економії ресурсів на етапі організації управління майном, а управителі — зазвичай утримуються від істотних довгострокових інвестицій в об’єкт управління.

4.2 Судова практика застосування положень законодавства, що встановлюють засади управління арештованим майном
У деяких ухвалах про передачу активів в управління слідчі судді беруть до уваги джерела, що містять загальні засади інституту управління арештованим майном. Так, в ухвалі слідчого судді Солом’янського районного суду м. Києва від 07.06.2018 у справі No 760/14539/18 зазначено таке:
«Директиви ЄС No 2014/42/EU передбачає необхідність вжиття заходів з ефективного розпорядження активами, на які накладено арешт, а також створення спеціальних інституцій, відповідальних за менеджмент такими активами з метою їх збереження або збереження їх вартості. У Директиві зазначається, що з метою ефективного управління передбачається можливість здійснення реалізації активів.

«Великою вісімкою» (G8) в межах підгрупи з кримінально-правових питань 27 квітня 2005 р. схвалено Кращі практики щодо адміністрування арештованих активів (G8 Best Practices for the Administration of Seized Assets). Як зазначено у відповідних рекомендаціях, вони спрямовані, зокрема, на допомогу державам у збереженні вартості арештованих активів. При цьому однією з ключових рекомендацій є те, що в судовому провадженні, відповідно до національного законодавства, має бути дозволено продаж активів до винесення остаточного рішення суду у справі та застосування заходів з конфіскації або стягнення активів у дохід держави стосовно тих активів, які швидко псуються або швидко знижуються у вартості, наприклад, судна, літаки, автомобілі, тварини, ферми з вирощування сільськогосподарських культур тощо. Держава має забезпечити розгляд питання про надання дозволу на продаж до винесення остаточного рішення суду у справі активів, які є надто обтяжливими для управління. У свою чергу, отримані від реалізації доходи мають бути збережені відповідно до національного законодавства до винесення остаточного рішення суду і застосування заходів конфіскації або стягнення активів у дохід держави».

Таким чином, слідчий суддя пов’язав кращі практики та стандарти ЄС у сфері управління арештованим майном з функціями та завданнями АРМА, зокрема приписами частини 1 статті 21 Спеціального закону, згідно з якими управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється АРМА шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління.

Ще одним прикладом застосування кращих практик і стандартів ЄС у сфері управління арештованим майном є мотивувальна частина ухвали слідчого судді Солом’янського районного суду м. Києва від 27.06.2018 у справі No 760/16572/18, у якій зазначено таке:
«Створення і забезпечення належного функціонування Національного агентства є заходом з виконання положень Закону України «Про засади державної антикорупційної політики (Антикорупційна стратегія)» на 2014–2017 рр. та Державної програми щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії) на 2015–2017 рр., імплементації в законодавство України Директиви ЄС від 03.04.2014 No 2014/42/EU про арешт і конфіскацію предметів злочинної діяльності та доходів від неї в ЄС, Рішення Ради ЄС No 2007/845/ JHA від 06.12.2007 про співробітництво між агентствами держав-членів з повернення активів у сфері виявлення і розшуку доходів, отриманих злочинним шляхом, або іншого майна, пов’язаного зі злочинною діяльністю, а також одним із основних критеріїв виконання Україною Плану дій з лібералізації візового режиму з ЄС.

Національне агентство створене з метою виконання міжнародних договорів, стороною яких є Україна, зокрема Конвенції про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції, Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією і Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму.

Також Національне агентство створене на виконання 38 рекомендації Міжнародної групи з протидії відмиванню брудних грошей (Financial Action Task Force on Money Laundering FATF), згідно з якою державам учасницям рекомендовано утворити органи, які могли б оперативно реагувати на запити аналогічних іноземних органів щодо виявлення, заморожування, арешту і конфіскації майна, отриманого незаконним шляхом.

Крім того, однією з умов виконання Меморандуму про взаєморозуміння між Україною як Позичальником та Європейським Союзом як Кредитором щодо отримання Україною макрофінансової допомоги Європейського Союзу сумою до 1 млрд 800 млн євро (ратифіковано Законом No 538- VIII від 18.06.2015) є зобов’язання визначити установу, яка буде діяти як управління з повернення активів (пункт 7 (і) розділу «Урядування та прозорість»).

Потреба у створенні агентства із повернення активів була одним із основних критеріїв виконання Україною Плану дій з лібералізації візового режиму з ЄС.

Директива ЄС No 2014/42/EU передбачає потребу у вжитті заходів з ефективного розпорядження активами, на які накладено арешт, а також створення спеціальних інституцій, відповідальних за менеджмент такими активами з метою їх збереження або збереження їх вартості. У Директиві зазначено, що з метою ефективного управління передбачено можливість здійснення реалізації активів.

«Великою вісімкою» (G8) в межах підгрупи з кримінально-правових питань 27 квітня 2005 р. схвалено Кращі практики щодо адміністрування арештованих активів (G8 Best Practices for the Administration of Seized Assets). Як зазначено у відповідних рекомендаціях, вони спрямовані, зокрема, на допомогу державам у збереженні вартості арештованих активів. При цьому однією з ключових рекомендацій є те, що в судовому провадженні, відповідно до національного законодавства, має бути дозволено продаж активів до винесення остаточного рішення суду у справі та застосування заходів конфіскації або стягнення активів у дохід держави стосовно тих активів, які швидко псуються або швидко знижуються у вартості, наприклад, судна, літаки, автомобілі, тварини, ферми з вирощування сільськогосподарських культур тощо. Держава має забезпечити розгляд питання про надання дозволу на продаж до винесення остаточного рішення суду у справі активів, які надто обтяжливі для управління. Своєю чергою, отримані від реалізації доходи мають бути збережені згідно з національним законодавством до винесення остаточного рішення суду та застосування заходів конфіскації або стягнення активів у дохід держави».

Аналогічні мотивувальні конструкції викладено в ухвалах слідчих суддів Солом’янського районного суду м. Києва від 27.06.2018 у справі No 760/15798/18, від 11.07.2018 у справі No 760/17013/18 та від 30.05.2018 у справі No 760/14056/18.

Особливої уваги за результатами аналізу судової практики застосування положень законодавства, що встановлюють засади управління арештованим майном, заслуговує ухвала слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 29.05.2018 у справі No 755/16396/16-к (провадження No 1кс/755/2611/18), яку вбачається необхідним проаналізувати більш глибоко.

Так, ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 29.05.2018 у справі No 755/16396/16-к було змінено раніше встановлений у кримінальному провадженні спосіб та порядок зберігання речових доказів, а саме передано АРМА для організації охорони, відповідального зберігання, проведення поточних ремонтів, обслуговування,

підтримання у належному стані та оперативного управління земельні ділянки та нерухоме майно.
Таким чином, зазначеною ухвалою було передано активи в управління АРМА для організації (1) охорони, (2) відповідального зберігання, (3) проведення поточних ремонтів, (4) обслуговування, (5) підтримання у належному стані, (6) оперативного управління.

Оскільки згідно зі Спеціальним законом АРМА самостійно не здійснює управління активами, інакше як у спосіб їх реалізації, у зв’язку з чим не може самостійно організовувати виконання відповідної ухвали охорону активів, їх відповідальне зберігання, проведення поточних ремонтів, обслуговування, підтримання у належному стані та забезпечити оперативне управління ними, АРМА звернулося до Дніпровського районного суду м. Києва із заявою про роз’яснення ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 29.05.2018 у справі No 755/16396/16-к. У заяві АРМА, зокрема, було зазначено, що відповідні організаційні заходи (організація охорони, відповідальне зберігання, проведення поточних ремонтів, обслуговування, підтримання у належному стані та оперативне управління), відповідно до Спеціального закону, не лише може, а й зобов’язана здійснювати особа, обрана АРМА управителем активів.

Проте ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 15.06.2018 у справі No 755/16396/16-к було відмовлено у задоволенні згаданої заяви АРМА.

При цьому, відмовляючи у задоволенні заяви, слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва провів аналіз правової природи функцій та завдань АРМА, а також надав змістовні роз’яснення окремих положень Спеціального закону, зокрема зазначив таке:
«Основною метою заснування та діяльності АРМА є сприяння процесуальній діяльності слідчого, детектива, прокурора, слідчого судді, суду, спрямованій, зокрема, на забезпечення збереження речових доказів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, а також збільшення їх вартості, особливо тих, які підлягають конфіскації, спеціальній конфіскації (стягненню у дохід держави в кримінальному провадженні).


Управління активами за Спеціальним законом є відповідальною діяльністю, що має на меті зберегти економічну вартість активу протягом кримінального провадження, а також примножити її (за можливості).

Отже, відповідно до загального правила, управління за Спеціальним законом у спосіб передання активу в управління за договором управителеві можливе, якщо таке управління здатне приносити дохід.

Згідно зі Спеціальним законом головна мета діяльності АРМА за напрямом управління майном – забезпечувати (генерувати) надходження до Державного бюджету України, а не видатки з нього.

Управління активами, зазначеними у частині першій статті 21 Спеціального закону, здійснюється на умовах ефективності, а також збереження та збільшення їх вартості.

Національне агентство має забезпечити зберігання активів згідно з ухвалою суду через призму наявних у нього повноважень саме відповідно до Спеціального закону, без урахування інших супутніх факторів, оскільки такі повноваження АРМА розширення чи звуження у будь-який спосіб, зокрема і за судовими рішенням, не передбачають обов’язку у посадових осіб такого агентства до їх здійснення у разі, коли вони не тотожні нормам самого Спеціального закону.

Питання про те, у який спосіб АРМА буде виконувати судове рішення, перебувають у площині його дискреційних повноважень.
Дискреція — це елемент управлінської діяльності. Вона пов’язана з владними повноваженнями і їх носіями – органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями — вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб’єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Слід також додати, що згідно з положеннями Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи No R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за цих обставин.

Тобто, винесення такої ухвали чи передання АРМА активу в управління за згодою власника свідчать про появу в АРМА активів окремого майнового права управління арештованим активом. Це — спеціальне строкове речове право на майно, подібне до інших майнових прав на чуже майно, визначених цивільним законодавством.

АРМА під час виконання судових рішень з того чи іншого питання має керуватися нормами Спеціального закону з урахуванням того, що ним має бути забезпечено виконання судового рішення та досягнуто мети, вказаної в ньому.
Під час виконання такого судового рішення з метою досягнення зазначеної мети АРМА має можливість як користуватися порядком, вказаним в ухвалі суду, так і діяти у межах своїх повноважень, прямо визначених Спеціальним законом, тобто у межах дискреції.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин справи.

Однак під час здійснення таких повноважень у будь-якому разі АРМА має враховувати, виконуючи дії у межах наявних дискреційних повноважень, що має бути досягнуто мети управління такими активами, з якою, власне, таке управління до них було застосовано.

Адже мета є першочерговою, а способи досягнення — похідні від неї».

Ще одним прикладом ретельного оцінювання слідчим суддею правової природи АРМА, змісту приписів Спеціального закону та загальних засад управління арештованим майном стала ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 13.08.2018 у справі No 761/30379/18, в якій сказано таке:
«Управління активами за Спеціальним законом є відповідальною діяльністю, що має на меті зберегти економічну вартість активу протягом кримінального провадження, а також примножити її (за можливості)…. згідно із загальним правилом, управління за Спеціальним законом у спосіб передання активу в управління за договором управителеві можливе, якщо таке управління здатне приносити дохід.

За таких обставин Спеціальний закон не передбачає можливості управління майном, як Національним агентством самостійно, так і обраним управителем за договором, у спосіб суто його зберігання (оскільки зберігання призводить лише до витрат без одержання доходів). При цьому АРМА може організувати деякі заходи зі зберігання арештованого майна, та лише для цілей подальшого передання такого майна в управління професійному управителеві і тільки на строк, необхідний для організації такого передання в управління, до того ж таке тимчасове (коротко термінове) зберігання не може передбачати витрачання коштів Державного бюджету України.

Згідно зі Спеціальним законом, головна мета діяльності АРМА за напрямом управління майном — забезпечувати (генерувати) надходження до Державного бюджету України, а не видатки з нього.

Саме тому АРМА не має повноважень і прав витрачати кошти Державного бюджету України і самостійно організовувати охорону, відповідальне зберігання, обслуговування, підтримання у належному стані, оперативно управляти та вчиняти інші дії стосовно активів окрім їх передачі для реалізації або в управління за договором. Натомість відповідні заходи можуть організовуватися управителем, обраним у порядку, встановленому Законом, й оплачуватися виключно з доходів від управління, які отримуються управителем в процесі комерційного використання активу.

Оцінивши індивідуальні ознаки та властивості майна, доходить висновку, що передача для управління АРМА на умовах ефективності, а також збереження та збільшення їх економічної вартості – об’єктивна необхідність для виключення прямого або опосередкованого впливу та посягання підозрюваних на арештоване майно, запобігання можливості знищення, відчуження майна, виключення ймовірності користування майном, що дасть змогу підозрюваному продовжувати отримувати незаконні доходи (переваги) від набутого шляхом вчинення кримінальних правопорушень матеріальних благ та продовжувати злочинну діяльність.

Виходячи з системного аналізу приписів статті 2 КПК України, статей 170–173 КПК України, основною метою накладення арешту на майно у кримінальному провадженні є забезпечення невідворотності настання негативних наслідків для особи за вчинення кримінальних правопорушень, насамперед корупційних, через позбавлення особи економічних переваг, одержаних унаслідок її протиправної поведінки, а також унеможливлення одержання такою особою будь-яких переваг унаслідок вчинення кримінального правопорушення, зокрема доходів від нього.

Незастосування заходів щодо передачі в управління АРМА майна й унаслідок цього невжиття заходів щодо збереження арештованого майна утруднить або унеможливить (втрата, погіршення фізичного стану майна, зменшення його економічної вартості) застосування негативних наслідків до підозрюваних у разі винесення обвинувального висновку щодо останнього, а в разі винесення виправдувального вироку може стати порушенням прав підозрюваного у вигляді втрати вартості майна за час його перебування під арештом, що в обох випадках унеможливить досягнення завдань кримінального провадження.

Окрім цього, враховуючи положення статті 24 Спеціального закону, надходження унаслідок вжиття заходів щодо управління арештованим майном сприятимуть наповненню державного бюджету, відтак застосування відповідних заходів зумовлено захистом економічних інтересів Держави.

Разом з тим вжиття заходів щодо управління вказаним арештованим майном спрямоване на захист інтересів підозрюваних, оскільки гарантує власникам майна збереження його вартості, а також дає можливість збільшити їх вартість, тим самим компенсуючи всі негативні наслідки застосування арешту».

4.3 Засади управління арештованим майном в актах міжнародного та іноземного права

Аналіз актів міжнародного й іноземного права, актів міжнародних організацій, ініціатив та утворень, що діють на наднаціональному рівні, свідчать про можливість систематизації таких засад, принципів управління арештованим майном.

4.3.1 Можливість ужиття будь-яких заходів управління, що можуть бути необхідними

Конвенцією ООН проти корупції (ЗУ про ратифікацію 18.10.2006 N251-V)4 статтею 31 передбачено зобов’язання держав-учасниць вживати таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для управління компетентними органами замороженим та арештованим майном. Отже, ця норма передбачає потребу у вжитті заходів з управління арештованим майном, необхідних для цілей управління, тобто не обмежує змісту й обсягу таких заходів, а навпаки — вказує на можливість ужиття будь-яких заходів з управління, які можуть бути необхідними.

Директивою ЄС No425 передбачено потребу у вжитті заходів із ефективного розпорядження активами, на які накладено арешт, а також створення спеціальних інституцій, відповідальних за менеджмент такими активами для їх збереження або збереження їх вартості.

4.3.2 Збереження арештованих активів чи збереження їх вартості, ефективне управління такими активами

Цей принцип у системі права Великої Британії полягає в тому, що суд має бути впевненим, що одного лише рішення про обмеження використання майна може виявитися недостатньо для того, щоб запобігти втраті активу, і тому призначення управителя є обґрунтованою та пропорційною мірою6.

4.3.3 Управління арештованим майном уразі об’єктивної потреби

Водночас, якщо витрати на наймання управителя, ймовірно, перевищать суму, яка може бути отримана від реалізації такого майна, управитель не має призначатися.

Залучення управителя має розглядатися там, де активи відповідача мають характер, який вимагає активного управління. Можливо, підсудний перебуває під вартою і не може самостійно управляти активами, чи обставини справи свідчать про те, що суд не може довіряти йому управляти активами.

Витрати управителя компенсуються за рахунок доходів з управління активами, навіть якщо відповідача зрештою буде повністю виправдано. Якщо цих коштів недостатньо, то прокурор компенсує управителю решту суми, витраченої управителем на управління.

Управитель продовжуватиме зберігати й управляти активами, доки не буде призначено виконавця примусового стягнення згідно з рішенням про конфіскацію (часто це та сама особа), чи до винесення рішення про відсутність конфіскації або виправдання.

4.3.4 Реалізація арештованого майна в разі доцільності для збереження його вартості

«Великою вісімкою» (G8) в межах підгрупи з кримінально-правових питань 27.04.2005 схвалено Кращі практики щодо адміністрування арештованих активів (G8 Best Practices for the Administration of Seized Assets). Як зазначено у відповідних рекомендаціях, вони спрямовані, зокрема, на допомогу державам у збереженні вартості арештованих активів. Водночас, однією з ключових рекомендацій є те, що в судовому провадженні, відповідно до національного законодавства, має бути дозволено продаж активів до винесення остаточного рішення суду у справі та застосування заходів конфіскації або стягнення активів у дохід держави стосовно тих активів, які швидко псуються або швидко знижуються у вартості, наприклад, судна, літаки, автомобілі, тварини, ферми з вирощування сільськогосподарських культур тощо. Держава має забезпечити розгляд питання про надання дозволу на продаж до винесення остаточного рішення суду у справі активів, надто обтяжливих для управління. У свою чергу отримані від реалізації доходи мають бути збережені згідно з національним законодавством до винесення остаточного рішення суду та застосування заходів конфіскації або стягнення активів у дохід держави.

Згідно зі звітом7 Міжурядової робочої групи відкритого складу з повернення активів Конференції держав-учасниць Конвенції ООН проти корупції, на сьогодні дедалі більше держав запроваджує практику продажу рухомого і нерухомого майна до остаточного рішення суду. Якщо раніше такі заходи застосовувалися до товарів, які швидко псуються та втрачають свою вартість, то зараз, у зв’язку зі зростанням витрат на зберігання/утримання майна впродовж тривалого часу, дедалі частіше трапляються випадки продажу арештованого майна до остаточного рішення суду.

У системі права Великої Британії управління активами може охоплювати продаж майна чи будь-якої з його частин або відсотку у ньому, самостійне підтримання операційної діяльності активу чи передання іншому, або ж залучення інвестицій в актив8.

  1. Детальніше див. Розділ VIII цих Настанов
  2. Про затвердження Порядку здійснення контролю за ефективністю управління активами: постанова Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 No 351. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/351-2018-п (дата звернення 06.09.2018)
  3. Детальніше див. Розділ XІI цих Настанов
  4. Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції: Закон України від 18.10.2006 No 251-V. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/251-16 (дата звернення 06.09.2018)
  5. Directive 2014/42/EU of the European Parliament and of the Council of 3 April 2014. URL: http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX%3A32014L0042 (last accessed 06.09.2018)
  6. United States Files Complaint Seeking Forfeiture of Antiquities Associated with the Islamic State of Iraq and the Levant (ISIL). URL: https://www.justice.gov/usao-dc/pr/ united-states-files-complaint-seeking-forfeiture-antiquities-associated-islamic-state (last accessed 06.09.2018)
  7. Open-ended Intergovernmental Working Group on Asset Recovery.
    URL: http://www.unodc.org/documents/treaties/UNCAC/WorkingGroups/ workinggroup2/2017-August-24-25/V1705952e.pdf (last accessed 06.09.2018)
  8. United States Files Complaint Seeking Forfeiture of Antiquities Associated with the Islamic State of Iraq and the Levant (ISIL). URL: https://www.justice.gov/usao-dc/pr/ united-states-files-complaint-seeking-forfeiture-antiquities-associated-islamic-state (last accessed 06.09.2018)
Інші теми
I
ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ІНСТИТУТУ УПРАВЛІННЯ АРЕШТОВАНИМ МАЙНОМ В УКРАЇНІ ТА У СВІТІ
VI
ПІДСТАВИ ДЛЯ ПЕРЕДАЧІ АКТИВІВ В УПРАВЛІННЯ АРМА
IX
РЕАЛІЗАЦІЯ ЯК СПОСІБ УПРАВЛІННЯ АРЕШТОВАНИМИ АКТИВАМИ