III. ПРАВО УПРАВЛІННЯ АРЕШТОВАНИМ МАЙНОМ

3.1 Ключові положення нормативних актів

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Спеціального закону, управління активами — діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у ході кримінального провадження.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 9 Спеціального закону, АРМА виконує такі функції: організація здійснення заходів, пов’язаних з проведенням оцінювання, веденням обліку та управлінням активами.

Відповідно до частин 2-3 статті 21 Спеціального закону, управління активами здійснюється на підставі договору, укладеного відповідно до глави 70 ЦК України з урахуванням особливостей, визначених Спеціальним законом. Управління активами, зазначеними у частині 1 цієї статті, здійснюється на умовах ефективності, а також збереження та збільшення їх вартості. Управитель має право на плату (винагороду), а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв’язку з управлінням активами, що відраховуються безпосередньо з доходів від використання прийнятих в управління активів. Управитель не має права відчужувати активи, прийняті ним в управління.

Відповідно до частини 1 статті 1029 ЦК України, за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов’язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління чи вказаної ним особи (вигодонабувача).

Відповідно до статті 1037 ЦК України, управитель управляє майном відповідно до умов договору. Управитель може відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управління. Управитель має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на майно, передане в управління, відповідно до статті 396 ЦК України.

3.2 Зміст прав управління арештованими активами АРМА та спеціальних суб’єктів

Системне тлумачення статей 1, 9, 19–24 Спеціального закону свідчить про існування двох груп прав управління арештованим майном. Перша група таких прав належить АРМА. Друга — управителеві за договором управління.
Специфіка обох груп прав полягає в тому, що вони строкові та цільові.

Строк дії управління за Спеціальним законом безпосередньо залежить від строку дії арешту у кримінальному провадженні чи існування самого кримінального провадження. З припиненням арешту чи закриттям кримінального провадження припиняється і дія управління арештованим майном. Відтак, строк дії таких прав управління невизначений та залежить від моменту настання у часі обставини (припинення дії арешту чи самого кримінального провадження), настання якої не охоплюється компетенцією АРМА чи залучених ним третіх осіб.

Цільовий характер прав управління арештованим майном зумовлений тим, що здійснення таких прав має відповідати загальним засадам управління арештованим майном, передусім ефективності управління1. Таким чином, на відміну від власника, АРМА зобов’язане обирати комерційно ефективний шлях (спосіб) управління арештованим майном.

В іншому зміст прав управління арештованим майном майже тотожний змісту права власності, якщо слідчим суддею, судом чи власником у відповідній згоді на управління арештованими активами не було штучно обмежено мандат АРМА на управління арештованими активами (що видається досить сумнівним).

Права управління арештованим майном за Спеціальним законом є унікальним прикладом наявності у системі права України двох окремих незалежних титулів на одне і те саме майно.

При цьому титул власника активів і титул АРМА на арештоване майно юридично незалежні.

У разі передання АРМА майна в управління на підставі ухвали слідчого судді, суду, титул АРМА з управління арештованим майном виникає на підставі ухвали слідчого судді, суду. У разі передання АРМА майна в управління на підставі згоди власника такого активу, титул АРМА з’являється на підставі такої згоди, тобто здійсненого власником правочину з розпорядження майном.

В обох випадах титул АРМА не є похідним від титулу власника активу, не залежить від нього. Так само АРМА не є правонаступником прав та зобов’язань власника відповідного активу. У зв’язку з цим на АРМА також не поширюються юридичні обтяження титулу власника, що походять саме від права власності та виникли з волі власника внаслідок здійснення ним прав власника (зокрема застава).

3.2.1 Права АРМА з управління арештованим майно

Як свідчать положення частини 2 статті 19 Спеціального закону, а також положення частини 6 статті 100 КПК України, на підставі ухвали слідчого судді або суду, чи згоди власника арештованих активів, в АРМА виникає група прав управління щодо майна, арештованого у ході кримінального провадження.

Частиною 2 статті 395 ЦК України передбачено, що законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно, поряд із видами таких прав, що вказані у частині 1 цієї статті. Тобто, цією нормою ЦК України встановлено правило, що перелік речових прав на чуже майно за ЦК України невичерпний, якщо саме законом буде передбачена наявність іншого виду речового права на чуже майно, окрім вказаних у частині 1 статті 395 ЦК України.

Права АРМА щодо управління арештованими активами, які виникають на підставі ухвали слідчого судді або суду, чи згоди власника активів, є саме іншим видом речового права на чуже майно у розумінні частини 2 статті 395 ЦК України.
Зміст прав управління АРМА щодо арештованого майна слід тлумачити у системному зв’язку положень пункту 4 частини 1 статті 1, пункту 4 частини 1 статті 9 та статей 19–24 Спеціального закону.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Спеціального закону, управління активами – діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізація таких активів, чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні.

Водночас, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 9 Спеціального закону, АРМА виконує такі функції: організація здійснення заходів, пов’язаних з проведенням оцінювання, веденням обліку та управлінням активами.

Відповідно до частини 1 статті 21 Спеціального закону, управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється АРМА шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління.
Наведені положення Спеціального закону у системному зв’язку свідчать про те, що АРМА самостійно не здійснює безпосереднього управління арештованими активами. Безпосереднє управління арештованим активом здійснює відібраний за конкурсом управитель на підставі договору управління. Безпосередню реалізацію такого майна здійснює відібраний за конкурсом реалізатор. Якщо йдеться про грошові кошти і банківські метали, безпосереднє управління такими активами здійснює банк (стаття 20 Спеціального закону).

Відповідно, права АРМА з управління арештованим майном є правами з організації управління такими активами. Відповідно, з-поміж положень Спеціального закону щодо прав АРМА з управління арештованим майном найбільш точно зміст таких прав передає саме пункт 4 частини 1 статті 9 Спеціального закону.

У цьому контексті положення пункту 4 частини 1 статті 1 Спеціального закону застосовуються до прав АРМА з управління арештованим майном, але в контексті пункту 4 частини 1 статті 9 Спеціального закону, тобто крізь призму того, що вони полягають саме в організації управління арештованим майном, а не у безпосередньому управлінні ним2.

З більш практичного погляду права АРМА з управління арештованим майном охоплюють права володіння, користування та/або розпорядження активами, але у такий спосіб, щоб забезпечити подальше безпосереднє управління ними спеціальними суб’єктами – управителем, реалізатором, банком тощо.

Права АРМА з управління арештованими активами мають пріоритет над правами власника активів.
Якщо майно передано в управління АРМА на підставі рішення слідчого судді, суду, то відповідний титул АРМА виникає на підставі судового рішення, яке згідно зі статтею 129-1 Конституції України є обов’язковим до виконання всіма особами, а за його умисне невиконання передбачено кримінальну відповідальність за статтею 382 КК України.
Разом з тим в управління АРМА може бути передано лише арештоване у ході кримінального провадження майно. Арешт, своєю чергою, є забороною реалізації власником кола належних йому прав. Відтак наявність в АРМА таких самих прав, як у власника активів, не може порушувати права власника активів, у той час як йому заборонено їх здійснювати.
Зрештою, Спеціальний закон у пункті 2 Прикінцевих положень містить норму про пріоритет його положень над положеннями інших нормативно-правових актів.

Правові наслідки дії арешту майна у формі, навіть заборони лише розпорядження активом (без заборони користування), можна проілюструвати на прикладі відносин оренди арештованого майна.

Унаслідок арешту власник позбавляється права здавання в оренду відповідних приміщень – тимчасово (на строк дії арешту та управління майном) втрачає частину своєї правосуб’єктності щодо арештованого майна. Передання майна в оренду є здійсненням власником не лише права користування, а й права розпорядження своїм майном, оскільки оренда приводить до появи нових прав та обов’язків щодо об’єкта оренди, які обтяжують право власності (аналогічно до застави, іпотеки, арешту тощо), тоді як право розпорядження майном у власника заборонено арештом такого майна у кримінальному провадженні.

Простіше кажучи, власник продовжує залишатися власником, натомість не може здійснювати свого права власності у спосіб передання майна в оренду, тобто не може надалі бути орендодавцем, передавати майно в оренду й одержувати за це плату. Таким чином, за вказаних умов власник не може надалі виконувати власних зобов’язань за договором оренди та здійснювати прав, що кореспондують таким зобов’язанням.

Підстава неможливості цього (арешт майна з подальшим переданням його в управління) може вважатися випадком у розумінні статті 617 ЦК України.

Більш того, відповідно до статті 607 ЦК України, зобов’язання припиняється через неможливість його виконання у зв’язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає.

Цей аналіз свідчить, що в умовах арешту із забороною навіть одного лише розпорядження арештованим активом (а тим більше у разі заборони користування і розпорядження), якщо такий арешт поєднується із переданням арештованого майна в управління АРМА, факт накладення арешту (заборони здійснювати права) у поєднанні з переданням майна в управління (виникненням у АРМА майнового права на чуже майно), призводить до неможливості подальших відносин оренди між власником та орендарем на умовах, що діяли до передання майна в управління.

Умовно, права АРМА з управління арештованим майном можна поділити на такі групи за критерієм їх призначення:
a. права для цілей організації здійснення заходів з управління арештованим майном, зокрема, але не тільки, права організації ідентифікації, систематизації, інвентаризації, оцінювання, пакування, переміщення, зберігання, рекламування, експозиції арештованих активів тощо;
b. дискреційні повноваження АРМА з обрання змісту, кола, меж заходів з управління арештованим майном, шляху (способу) управління арештованим майном;
c. права на захист належних йому прав управління.
Відповідно до частини 1 статті 21 Спеціального закону управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється АРМА шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління (за договором).

Отже, у цьому положенні Спеціального закону встановлено дискреційні повноваження АРМА, які полягають у компетенції АРМА самостійно установлювати належність або не належність активів до видів майна, визначених у Примірному переліку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 No685, та залежно від цього визначати, з урахуванням принципу верховенства права, який шлях управління активами найбільш ефективний, тобто дає змогу забезпечувати збереження вартості активів, а також її збільшувати (за можливості).

Це право обумовлене функцією АРМА щодо організації заходів з управління активами, що встановлено пунктом 4 частини 1 статті 9 Спеціального закону.

Також це повноваження прямо передбачено підпунктом 15 пункту 4 Положення Про АРМА, згідно з яким АРМА приймає рішення щодо визначення шляху управління активом (реалізацією відповідного активу, передачею його в управління за договором або в інший спосіб, визначений законом) з метою здійснення управління на умовах ефективності, а також збереження та збільшення економічної вартості активу.

Загалом дискреція — це елемент управлінської діяльності. Вона пов’язана з владними повноваженнями та їх носіями – органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями — для неї характерна відсутність однозначного нормативного регулювання дій суб’єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи NoR(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за таких обставин.

АРМА під час виконання відповідного судового рішення має керуватися нормами Спеціального закону з урахуванням того, що ним має бути забезпечено виконання цього судового рішення таким шляхом (реалізація чи управління за договором), за якого буде максимально досягнуто мети управління, вказаної в Спеціальному законі.

Під час виконання такого судового рішення з метою досягнення зазначеної у Спеціальному законі мети управління, АРМА має право, зокрема, як це передбачено статтею 21 Спеціального закону, самостійно на власний розсуд обирати шлях управління активом (реалізація або передача в управління [за договором]), тобто діяти у межах своєї дискреції.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення та виконуючи дії, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за цих обставин справи.

Однак, здійснюючи такі повноваження, у будь-якому разі АРМА має враховувати під час прийняття рішення або вчиненні дії у межах на- явних дискреційних повноважень, зокрема передбачених статтею 21 Спеціального закону, що має бути досягнуто визначеної Спеціальним законом мети управління такими активами, з якою, власне, таке управління до них було застосовано.

Адже мета є першочерговою, а похідними від неї — шляхи досягнення.

Зазначені висновки також підтверджуються судовою практикою, наведеною у цьому розділі нижче.

3.2.2 Права АРМА з управління арештованим майном

Права управління арештованим майном в управителя з’являються на підставі договору управління активами, укладеного АРМА з таким управителем. Отже, права управління активами у такого управителя є зобов’язальними правами, які, менше з тим, вони ґрунтуються на положеннях Спеціального закону та підставі виникнення прав управління в АРМА. У разі, якщо такою підставою є рішення слідчого судді, суду, то права управителя за договором опосередковано походять від такого судового рішення та є засобом виконання останнього.

Управителі за договорами управління арештованим майном зазвичай мають набір прав, характерний для відносин управління згідно з главою 70 ЦК України.

Разом з тим, з огляду на приписи Спеціального закону, управителі арештованим майном ніколи не мають права продажу такого майна, тож вони, відповідно, не бувають довірчими власниками таких активів. Також управителі арештованого майна не мають прав на одержання винагороди за управління, окрім як з доходу від управління майном.
Зразок Договору управління майном (активами) — див. Розділ XV додаток 15.3 до цих Настанов.

3.3 Судова практика застосування положень законодавства, що встановлюють право управління арештованим майном

Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 15.06.2018 у справі No 755/16396/16-к було відмовлено у задоволенні заяви АРМА про роз’яснення ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 29.05.2018 у справі No 755/16396/16-к.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні названої заяви, слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва, провівши аналіз правової природи функцій та завдань АРМА, а також змісту права управління АРМА арештованим майном, зокрема зазначив таке:

«Управління активами – діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до Спеціального закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні (стаття 1 Спеціального закону).

Тобто, винесення такої ухвали (прим. — ухвали про передачу в управління) чи передання АРМА активу в управління за згодою власника свідчить про появу в АРМА окремого майнового права управління арештованим активом. Це — спеціальне строкове речове право на майно, подібне до інших майнових прав на чуже майно, визначених цивільним законодавством».
На практиці суди або відмовляються самостійно визначати спосіб управління активом (продаж або передання в управління за договором), або визначають його, або припускаються помилок у цьому питанні.

Насправді вирішення цього питання судом не є функцією, властивою суду, оскільки для цього потрібна фахова експертиза активу, часто економічного спрямування, інколи потрібно провести відповідну експертизу. Іншими словами, вибір способу управління активом часом потребує спеціальних знань. Відтак, вбачається що суд, слідчий суддя мають бути уповноважені визначити такий спосіб управління, але не зобов’язані цього робити. Якщо шлях (спосіб) управління не визначено судом, то цю дію вчиняє АРМА. Наразі є судова практика, що питання визначення шляху (способу) управління активом належить до повноважень (дискреції) АРМА. Зокрема це відображено у вже згаданій ухвалі слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 15.06.2018 у справі No 755/16396/16-к, де слідчий суддя дійшов таких висновків:

«Питання про те, у який спосіб АРМА буде виконувати судове рішення, перебуває у площині його дискреційних повноважень.

Дискреція — це елемент управлінської діяльності. Вона пов’язана з владними повноваженнями та їх носіями — органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями – вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб’єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Слід також додати, що згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи No R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

АРМА під час виконання судових рішень з того чи іншого питання має керуватися нормами Спеціального закону з урахуванням того, що ним має бути забезпечено виконання судового рішення та досягнуто мети, вказаної в ньому.
Під час виконання такого судового рішення з метою досягнення зазначеної мети АРМА має можливість як користуватися порядком, вказаним в ухвалі суду, так і діяти у межах своїх повноважень, прямо визначених Спеціальним законом, тобто у межах дискреції.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин справи.

Однак під час здійснення таких повноважень у будь-якому разі АРМА має враховувати, виконуючи дії у межах наявних дискреційних повноважень, що має бути досягнуто мети управління такими активами, з якою, власне, таке управління до них було застосовано.

Адже мета є першочерговою, а способи досягнення — похідними від неї».

  1. Детальніше див. Розділ ІV цих Настанов
  2. Детальніше див. Розділ VIII цих Настанов
Інші теми
I
ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ІНСТИТУТУ УПРАВЛІННЯ АРЕШТОВАНИМ МАЙНОМ В УКРАЇНІ ТА У СВІТІ
VI
ПІДСТАВИ ДЛЯ ПЕРЕДАЧІ АКТИВІВ В УПРАВЛІННЯ АРМА
IX
РЕАЛІЗАЦІЯ ЯК СПОСІБ УПРАВЛІННЯ АРЕШТОВАНИМИ АКТИВАМИ